МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович (Маяковский, Владимир Владимирович — 07.07.1893, с. Багдади, побл. Кутаїсі — 14.04.1930, Москва) - російський поет.Творчість Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії поч. XX ст. Його твори не позбавлені ідеологічних перекосів і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об'єктивної значимості та масштабу художнього таланту Маяковського, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві. Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського. Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Герой романа И. С. Тургенева «Отцы и дети», Евгений Базаров, прекрасно знал, что Фенечка ‒ жена Николая Петровича. Однако он поцеловал ее без ее разрешения.
Фенечка и Базаров были близки по духу, часто вели доверительные беседы и просто общались.
Базаров не привык считаться с желаниями других людей, как и с моральными ценностями, принятыми в обществе. Поддавшись минутному желанию, он поцеловал Фенечку, за что получил ее осуждение.
Поцелуй получился потому, что обстановка располагала к нему. Фенечка была ему симпатична не как женщина, а как человек. Поэтому тот поцелуй ‒ это просто проверка теории Базарова о том, что в человеке сиюминутные желания всегда побеждают моральные ценности и устои. Но в случае с Фенечкой теория Базарова провалилась.
Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського.
Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Герой романа И. С. Тургенева «Отцы и дети», Евгений Базаров, прекрасно знал, что Фенечка ‒ жена Николая Петровича. Однако он поцеловал ее без ее разрешения.
Фенечка и Базаров были близки по духу, часто вели доверительные беседы и просто общались.
Базаров не привык считаться с желаниями других людей, как и с моральными ценностями, принятыми в обществе. Поддавшись минутному желанию, он поцеловал Фенечку, за что получил ее осуждение.
Поцелуй получился потому, что обстановка располагала к нему. Фенечка была ему симпатична не как женщина, а как человек. Поэтому тот поцелуй ‒ это просто проверка теории Базарова о том, что в человеке сиюминутные желания всегда побеждают моральные ценности и устои. Но в случае с Фенечкой теория Базарова провалилась.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/question/pochemu-bazarov-poceloval-fenechku-ih-otnosheniya-71340