Нарешті ми з сім’єю біля моря. Як добре, що можна цілий день відпочивати. Мама поряд і не поспішає нікуди, тато вчить мене плавати. Ми разом плануємо день, розважаємося. Дні, на жаль, летять швидко. Я вже добре вивчила місцевість, тому батьки іноді відпускали мене погратися з іншими дітьми на невеликий майданчик. Там завезли спеціально для дітей пісок, бо навколо була галька, і ми з радістю будували замки.
Ось і того дня я була архітектором на будівельному майданчику. Будівництво вже майже завершувалося, коли маленька дівчинка почала руйнувати наш замок. Вирішила пояснити їй, що так робити не можна, але вона нічого не хотіла слухати. Залишалося тільки поскаржитися мамі неслуха. Та ніхто не відгукнувся на моє запитання: «Чия це дівчинка?» І раптом чую, що по радіовузлу передають повідомлення, що зникла дівчинка трьох років у рожевому купальнику і білій панамі. Тоді я взяла маля за руку і повела до радіовузла. Там стояла її заплакана мама. Обидві були раді зустрітися, жінка подякувала мені. Я ж поспішила до своїх батьків, бо й вони могли кинутися мене шукати. Швиденько прибігла до них і розповіла про випадок. Батьки похвалили мене, тато купив морозиво.
Як чудово, коли все закінчується добре. Радісно стає на серці, коли відчуваєш, що твій вчинок приніс радість іншим людям. Приємно робити хороші справи.
"...мне кажется, что начиная с двух лет всякий ребенок становится на короткое время гениальным лингвистом, а потом, к пяти-шести годам, эту гениальность утрачивает. В восьмилетних детях ее уже нет и в помине, так как надобность в ней миновала: к этому возрасту ребенок уже полностью овладел основными богатствами родного языка. Если бы такое чутье к словесным формам не покидало ребенка по мере их освоения, он уже к десяти годам затмил бы любого из нас гибкостью и яркостью речи. Недаром Лев Толстой, обращаясь ко взрослым, писал:
"[Ребенок] сознает законы образования слов лучше вас, потому что никто так часто не выдумывает новых слов, как дети".
Нарешті ми з сім’єю біля моря. Як добре, що можна цілий день відпочивати. Мама поряд і не поспішає нікуди, тато вчить мене плавати. Ми разом плануємо день, розважаємося. Дні, на жаль, летять швидко. Я вже добре вивчила місцевість, тому батьки іноді відпускали мене погратися з іншими дітьми на невеликий майданчик. Там завезли спеціально для дітей пісок, бо навколо була галька, і ми з радістю будували замки.
Ось і того дня я була архітектором на будівельному майданчику. Будівництво вже майже завершувалося, коли маленька дівчинка почала руйнувати наш замок. Вирішила пояснити їй, що так робити не можна, але вона нічого не хотіла слухати. Залишалося тільки поскаржитися мамі неслуха. Та ніхто не відгукнувся на моє запитання: «Чия це дівчинка?» І раптом чую, що по радіовузлу передають повідомлення, що зникла дівчинка трьох років у рожевому купальнику і білій панамі. Тоді я взяла маля за руку і повела до радіовузла. Там стояла її заплакана мама. Обидві були раді зустрітися, жінка подякувала мені. Я ж поспішила до своїх батьків, бо й вони могли кинутися мене шукати. Швиденько прибігла до них і розповіла про випадок. Батьки похвалили мене, тато купив морозиво.
Як чудово, коли все закінчується добре. Радісно стає на серці, коли відчуваєш, що твій вчинок приніс радість іншим людям. Приємно робити хороші справи.
"...мне кажется, что начиная с двух лет всякий ребенок становится на короткое время гениальным лингвистом, а потом, к пяти-шести годам, эту гениальность утрачивает. В восьмилетних детях ее уже нет и в помине, так как надобность в ней миновала: к этому возрасту ребенок уже полностью овладел основными богатствами родного языка. Если бы такое чутье к словесным формам не покидало ребенка по мере их освоения, он уже к десяти годам затмил бы любого из нас гибкостью и яркостью речи. Недаром Лев Толстой, обращаясь ко взрослым, писал:
"[Ребенок] сознает законы образования слов лучше вас, потому что никто так часто не выдумывает новых слов, как дети".