ИЛИ ЭТО ПОЧИТАЙ ВЫБЕРИ ЧТО ЛУЧШЕ Разбойники» Шиллера — бунтарская драма, а её герой — благородный разбойник. Какая богатая тема! Шиллер не первый её открыл, и в русской литературе она нашла продолжение в романе А. С. Пушкина «Дубровский» .
Дубровский и Карл Моор объединены похожестью судеб. Карл убивает не для грабежа, а свою законную часть добычи раздаёт сиротам. К ним обоим подходит характеристика — благородный. Поступки Владимира Дубровского, его желание мести и отказ от неё совпадают с путём героя Шиллера, только он в отличие от Владимира сдаётся правосудию, а не скрывается за границу. Рассматривая эти образы мировой литературы, мы видим похожесть в изображении героя-бунтаря у Пушкина и Шиллера. Благородство, честность, великодушие объединяет этих героев. Их внутренний мир и характер несовместим с той средой (шайка разбойников) , в которую они оба попадают: “Я не вор, скажи им, что моё ремесло — возмездие, мой промысел — месть”.
Коли хочуть щось добре сказати про народ, то оповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові. Українська земля дала світові геніального поета Т. Шевченка, який належить до найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури. Поезія Шевченка національна і інтернаціональна, гуманна і самобутня, загальнодоступна. Поет підніс не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царизму, але й тему по-справжньому вільної людини. Возвеличу, Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово... Шевченко пристрасно шукав обриси нового суспільства, всім серцем линув до тієї України, в ім'я якої боровся, жив, творив: І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. Поезія "Кобзаря" не дає сприймати землю, на якій ми народилися, живемо, для майбуття якої працюємо, просто як територію, а робить її рідною землею. Батьківщиною. Де б не був Шевченко, він завжди згадував село, поля, з гордістю говорив про героїчну історію рідного народу і всією душею рвався на Україну. Україна! Для Шевченка це слово було священним. Хотів бачити Україну вільною, щасливою. Але не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, а боровся. Воїн в бою б'ється мечем, а поет — своїм словом. І кожен вірш Шевченка — це біль серця за рідний розтерзаний край. Скільки любові в словах: Я так люблю Дивіться також Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка Який з вивчених віршів Шевченка є яскравим зразком філософської лірики? (та інші запитання) Біографія Тараса Шевченка
мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога За неї душу погублю. Нас до глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Він полюбив її, як син кохає неньку. Доля склалася так, що все своє свідоме життя провів поет за межами України, але не зрікся, не забув її та своїх поневолених братів та сестер, все життя боровся за їхню долю. Поет не дбав про своє особисте щастя, а думав про народ і творив для нього. Свою збірку творів називає "Кобзар", щоб підкреслити свій зв'язок з народом, його духовністю. І перший вірш "Думи мої, думи мої..." — поетичний вступ до "Кобзаря" — Шевченко адресує українському народу, посилає свої думки на далеку Україну, до простого народу. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його "діток нерозумних, як свою дитину". Поет вірить, що народ житиме, житимуть і його думи-поезії. В роки лихоліття Шевченко сумує разом зі своїм народом, переживає його горе як своє власне. Тому й стають його думи на папері "сумними рядами". Найвища нагорода для поета — знайти співчуття серед українців. Українці — це народ Шевченка. У кожній світлиці по наших селах на покуті під вишитими рушниками висів портрет Кобзаря, на нас дивилися очі нашого духовного батька. Кожна хата, де був "Кобзар" Шевченка, була твердинею духу народу. Сім'я входила у родину, родина — в рід, рід — у народ. Люди шанували не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали себе як народ. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому — вся історія наша, все буття і всі наші мрії. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини" — так писав Шевченко. Шевченко — це Україна. Україна — це Шевченко. Уявити українцеві себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він — вершина нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Вона — немов козацька вежа, біля якої палав вогонь при наближенні ворога. І цей вогонь не згасає — це народна пам'ять. Шевченко став кодом, національним, народним паролем. Найщиріші, найтепліші почуття поет присвячує народові, а злими, іронічними словами картає панів, яких не цікавить доля народу, його історія і культура. До таких панів-безбатченків з поеми "І мертвим, і живим..." він звертається з гнівом: Нема на світі України, Немає друтого Дніпра, А ви претеся на чужину
Разбойники» Шиллера — бунтарская драма, а её герой — благородный разбойник. Какая богатая тема! Шиллер не первый её открыл, и в русской литературе она нашла продолжение в романе А. С. Пушкина «Дубровский» .
Дубровский и Карл Моор объединены похожестью судеб. Карл убивает не для грабежа, а свою законную часть добычи раздаёт сиротам. К ним обоим подходит характеристика — благородный. Поступки Владимира Дубровского, его желание мести и отказ от неё совпадают с путём героя Шиллера, только он в отличие от Владимира сдаётся правосудию, а не скрывается за границу. Рассматривая эти образы мировой литературы, мы видим похожесть в изображении героя-бунтаря у Пушкина и Шиллера. Благородство, честность, великодушие объединяет этих героев. Их внутренний мир и характер несовместим с той средой (шайка разбойников) , в которую они оба попадают: “Я не вор, скажи им, что моё ремесло — возмездие, мой промысел — месть”.
Українська земля дала світові геніального поета Т. Шевченка, який належить до найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури. Поезія Шевченка національна і інтернаціональна, гуманна і самобутня, загальнодоступна. Поет підніс не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царизму, але й тему по-справжньому вільної людини.
Возвеличу,
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово...
Шевченко пристрасно шукав обриси нового суспільства, всім серцем линув до тієї України, в ім'я якої боровся, жив, творив:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Поезія "Кобзаря" не дає сприймати землю, на якій ми народилися, живемо, для майбуття якої працюємо, просто як територію, а робить її рідною землею. Батьківщиною. Де б не був Шевченко, він завжди згадував село, поля, з гордістю говорив про героїчну історію рідного народу і всією душею рвався на Україну.
Україна! Для Шевченка це слово було священним. Хотів бачити Україну вільною, щасливою. Але не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, а боровся. Воїн в бою б'ється мечем, а поет — своїм словом. І кожен вірш Шевченка — це біль серця за рідний розтерзаний край. Скільки любові в словах:
Я так люблю
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
Який з вивчених віршів Шевченка є яскравим зразком філософської лірики? (та інші запитання)
Біографія Тараса Шевченка
мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога
За неї душу погублю.
Нас до глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Він полюбив її, як син кохає неньку. Доля склалася так, що все своє свідоме життя провів поет за межами України, але не зрікся, не забув її та своїх поневолених братів та сестер, все життя боровся за їхню долю. Поет не дбав про своє особисте щастя, а думав про народ і творив для нього. Свою збірку творів називає "Кобзар", щоб підкреслити свій зв'язок з народом, його духовністю. І перший вірш "Думи мої, думи мої..." — поетичний вступ до "Кобзаря" — Шевченко адресує українському народу, посилає свої думки на далеку Україну, до простого народу. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його "діток нерозумних, як свою дитину". Поет вірить, що народ житиме, житимуть і його думи-поезії. В роки лихоліття Шевченко сумує разом зі своїм народом, переживає його горе як своє власне. Тому й стають його думи на папері "сумними рядами". Найвища нагорода для поета — знайти співчуття серед українців.
Українці — це народ Шевченка. У кожній світлиці по наших селах на покуті під вишитими рушниками висів портрет Кобзаря, на нас дивилися очі нашого духовного батька. Кожна хата, де був "Кобзар" Шевченка, була твердинею духу народу. Сім'я входила у родину, родина — в рід, рід — у народ. Люди шанували не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали себе як народ. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому — вся історія наша, все буття і всі наші мрії. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини" — так писав Шевченко. Шевченко — це Україна. Україна — це Шевченко. Уявити українцеві себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він — вершина нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Вона — немов козацька вежа, біля якої палав вогонь при наближенні ворога. І цей вогонь не згасає — це народна пам'ять. Шевченко став кодом, національним, народним паролем.
Найщиріші, найтепліші почуття поет присвячує народові, а злими, іронічними словами картає панів, яких не цікавить доля народу, його історія і культура. До таких панів-безбатченків з поеми "І мертвим, і живим..." він звертається з гнівом:
Нема на світі України,
Немає друтого Дніпра,
А ви претеся на чужину