Головний герой твору Вальтера Скотта молодий чоловік на ім’я Айвенго напевно викликає безліч емоцій у всіх читачів цього твору. Так відбувається з цілком зрозумілої причини – Айвенго цікавий з багатьох точок зору і викликає велику повагу. Особисто я почав перейматися інтересом і симпатією до головного героя вже на самому початку твору. Я помітив, що Айвенго помітно перевершував багатьох своїх однолітків, як мінімум, тому, що чудово володів зброєю. Саме по собі вміння поводитися зі зброєю виділяє людину з позитивної сторони.
Однак
варто зазначити, що Айвенго був напрочуд вольовим і чесною чоловіком. Тобто, його високі фізичні дані та вміння поводитися зі зброєю доповнювалися також і високими моральними та етичними якостями. На жаль для Айвенго, у нього виник серйозний конфлікт з власним батьком, за що молодий чоловік був вигнаний з дому. Втім, це аж ніяк не зіпсувало йому долю. Він був досить сильним, щоб потрапити на службу до короля і служити йому вірою і правдою. Айвенго став справжнім лицарем. Він допомагав багатьом людям, в тому числі і тим, хто був значно слабший за нього. Він робив добрі справи, ризикуючи власним здоров’ям і навіть життям,
щоб бути корисним для звичайних людей, які могли відплатити йому лише добрим словом і не більше.
Враховуючи все вищесказане, можна прийти до однозначного висновку про те, що Айвенго – це, по-перше, ідеальний воїн, який не був тільки вміли, але й сміливий, відважний, здатний на ризиковані вчинки, подолання болю і боротьбу до кінця за свої цілі і переконання. Крім того, звичайно, було безліч випадків, коли йому доводилося проявляти свої високі людські якості – благородство, вірність, відданість близьким людям і тим, кого він поважав. Особисто я не знаю людей, схожих на Айвенго, в сучасному житті. В даний час, як мені здається, допомагати комусь просто так і безоплатно вважається ознакою дурості, а тому подібне лицарство фактично неможливе.
Беручи до уваги велику кількість позитивних сторін Айвенго, вважаю за потрібне відзначити, що він просто не може не сподобатися. Звичайно, цей літературний герой мені дуже запам’ятався. Зі сторінок твору він здається просто надлюдиною, яка не має слабких місць і вправна практично у всьому. Я розумію, що це лише враження, тим не менше, воно дуже сильне. Було б дуже цікаво познайомитись з Айвенго особисто, поставити йому конкретні питання про його життя, справи і успіхи. Це лише підтверджує те, що цей герой справив на мене найкраще враження.
Зачин сказки, присказка, концовка — это части, входящие в структуру фольклорного произведения. Их следует отличать друг от друга. Сложное композиционное построение народных сказок не является случайным. Каждая из имеющихся в них частей играет определенную роль.
Большинство сказок, особенно волшебных, начинаются с присказки. Благодаря ее существованию слушатель постепенно погружается в особый мир и тем самым готовится к восприятию всего литературного произведения. Особенность, которой отличается присказка: несмотря на свои маленькие размеры (порой это лишь несколько слов сразу погрузить читателя в мир магии и волшебства. А это очень важно, ведь человек настроен не только получить наслаждение от прочитанного, но и постичь глубокую народную мудрость, которая заключена в содержании сказки. А без особого настроя добиться этого бывает очень сложно. Очень часто присказка имеет юмористический характер с элементами неразберихи, тарабарщины, путаницы, игры слов. Благодаря такому приему удается избежать излишней назидательности, но при этом сохранить воспитательную роль произведения.
Зачин сказки очень важен. Уже в самом начале произведения можно получить достаточно много информации, которая в дальнейшем до конца понять образ героев, их характеры и поступки.
Зачин сказки обязательно укажет на то, что язык произведения, с которым предстоит познакомиться, совершенно не похож на обыденную речь. Примером этому могут стать следующие выражения: «в некотором царстве, в некотором государстве», «золотые маковки», «стоит древо», «сказка сказывается», «море-окиян» и многие другие «сказочные» слова.
«Вот и сказке конец, а кто слушал — молодец!» — традиционная форма концовки многих народных сказок. Кроме приведенного примера известно еще не менее пяти вариантов, с которых сказочник может закончить рассказанную им историю. Зная, что такое зачин в сказке и для чего он используется, нетрудно догадаться, с какой целью употребляется концовка. Сказочные действия должны быть приведены к логическому завершению. Это сделать грамотно составленная концовка произведения. Например, сказочник может закончить повествование так: «Живут-поживают да добра наживают!», «Так часто бывает!», «Живут, хлеб жуют!». Иногда рассказчик может закончить сказку совсем неожиданно, но он должен помнить, что концовка подводит итог всему сказанному.
Айвенго?”
Головний герой твору Вальтера Скотта молодий чоловік на ім’я Айвенго напевно викликає безліч емоцій у всіх читачів цього твору. Так відбувається з цілком зрозумілої причини – Айвенго цікавий з багатьох точок зору і викликає велику повагу. Особисто я почав перейматися інтересом і симпатією до головного героя вже на самому початку твору. Я помітив, що Айвенго помітно перевершував багатьох своїх однолітків, як мінімум, тому, що чудово володів зброєю. Саме по собі вміння поводитися зі зброєю виділяє людину з позитивної сторони.
Однак
варто зазначити, що Айвенго був напрочуд вольовим і чесною чоловіком. Тобто, його високі фізичні дані та вміння поводитися зі зброєю доповнювалися також і високими моральними та етичними якостями. На жаль для Айвенго, у нього виник серйозний конфлікт з власним батьком, за що молодий чоловік був вигнаний з дому. Втім, це аж ніяк не зіпсувало йому долю. Він був досить сильним, щоб потрапити на службу до короля і служити йому вірою і правдою. Айвенго став справжнім лицарем. Він допомагав багатьом людям, в тому числі і тим, хто був значно слабший за нього. Він робив добрі справи, ризикуючи власним здоров’ям і навіть життям,
щоб бути корисним для звичайних людей, які могли відплатити йому лише добрим словом і не більше.
Враховуючи все вищесказане, можна прийти до однозначного висновку про те, що Айвенго – це, по-перше, ідеальний воїн, який не був тільки вміли, але й сміливий, відважний, здатний на ризиковані вчинки, подолання болю і боротьбу до кінця за свої цілі і переконання. Крім того, звичайно, було безліч випадків, коли йому доводилося проявляти свої високі людські якості – благородство, вірність, відданість близьким людям і тим, кого він поважав. Особисто я не знаю людей, схожих на Айвенго, в сучасному житті. В даний час, як мені здається, допомагати комусь просто так і безоплатно вважається ознакою дурості, а тому подібне лицарство фактично неможливе.
Беручи до уваги велику кількість позитивних сторін Айвенго, вважаю за потрібне відзначити, що він просто не може не сподобатися. Звичайно, цей літературний герой мені дуже запам’ятався. Зі сторінок твору він здається просто надлюдиною, яка не має слабких місць і вправна практично у всьому. Я розумію, що це лише враження, тим не менше, воно дуже сильне. Було б дуже цікаво познайомитись з Айвенго особисто, поставити йому конкретні питання про його життя, справи і успіхи. Це лише підтверджує те, що цей герой справив на мене найкраще враження.
см. объяснение
Объяснение:
Зачин сказки, присказка, концовка — это части, входящие в структуру фольклорного произведения. Их следует отличать друг от друга. Сложное композиционное построение народных сказок не является случайным. Каждая из имеющихся в них частей играет определенную роль.
Большинство сказок, особенно волшебных, начинаются с присказки. Благодаря ее существованию слушатель постепенно погружается в особый мир и тем самым готовится к восприятию всего литературного произведения. Особенность, которой отличается присказка: несмотря на свои маленькие размеры (порой это лишь несколько слов сразу погрузить читателя в мир магии и волшебства. А это очень важно, ведь человек настроен не только получить наслаждение от прочитанного, но и постичь глубокую народную мудрость, которая заключена в содержании сказки. А без особого настроя добиться этого бывает очень сложно. Очень часто присказка имеет юмористический характер с элементами неразберихи, тарабарщины, путаницы, игры слов. Благодаря такому приему удается избежать излишней назидательности, но при этом сохранить воспитательную роль произведения.
Зачин сказки очень важен. Уже в самом начале произведения можно получить достаточно много информации, которая в дальнейшем до конца понять образ героев, их характеры и поступки.
Зачин сказки обязательно укажет на то, что язык произведения, с которым предстоит познакомиться, совершенно не похож на обыденную речь. Примером этому могут стать следующие выражения: «в некотором царстве, в некотором государстве», «золотые маковки», «стоит древо», «сказка сказывается», «море-окиян» и многие другие «сказочные» слова.
«Вот и сказке конец, а кто слушал — молодец!» — традиционная форма концовки многих народных сказок. Кроме приведенного примера известно еще не менее пяти вариантов, с которых сказочник может закончить рассказанную им историю. Зная, что такое зачин в сказке и для чего он используется, нетрудно догадаться, с какой целью употребляется концовка. Сказочные действия должны быть приведены к логическому завершению. Это сделать грамотно составленная концовка произведения. Например, сказочник может закончить повествование так: «Живут-поживают да добра наживают!», «Так часто бывает!», «Живут, хлеб жуют!». Иногда рассказчик может закончить сказку совсем неожиданно, но он должен помнить, что концовка подводит итог всему сказанному.