Чи згодні ви з твердженнями Дон Кіхота, що «обачність велить нам діяти добром там, де можна уникнути зла», «чесним людям не подоба ставати катами своїх ближніх»! Чому ці сентенції автор уклав у вуста божевільного рицаря?
Вописании сражений под дубио эти эпизодические действующие лица даже выдвинуты на первый план. впервой битве с самого начала ее выделяется демид попович. «все сбились ii кучу, и каждому случай показать себя. демид попович трек заколол простых и двух лучших шляхтичей сбил с » автор затем рассказывает о гибели доброго казака кобиты, после чего дана картина геройских подвигов кукубенко. затем показана гибель бородатого, польстившегося на дорогие доспехи польского шляхтича, и лишь вслед за этим развернуто описание героизма остапа и военной хитрости тараса бульбы. а заканчивается эта батальная сцена следующими словами: «многие показали себя: метелиця, шило, оба пысаренки, вовтузенко, и не мало было всяких других».рассказывая о разделении казацкого войска на два отряда, гоголь замечает: «не мало было также сильно и сильно добрых козаков между теми, которые захотели остаться: куренные демытрович, кукубенко, вертыхвист, , бульбенко остап. потом много было еще других именитых и дюжих козаков. вовтузенко, черевыченко, степан гуска, охрим гуска, мыкола густый, задорожный, метелиця, иван закрутыгуба, мосий шило, дёгтяренко, сыдоренко, писаренко, потом другой писаренко, потом еще писаренко, и других добрых козаков». в описаниях второй битвы под дубно вначале речь идет о мосий шило, о его мужестве и доблести в прошлом, о его героизме в теперешнем сражении с поляками; на смену шило, павшему в бою, приходят другие герои - кукубенко, степан гуска, метелиця, бовдюг. тарас буль-ба активно направляет ход сражения, вдохновляя своих друзей и соратников. заключительная часть десятой главы посвящена снова мужеству и бесстрашию тараса и остапа. такое соотношение главных и второстепенных героев, последовательно проведенное писателем, подчеркивает народный характер героики.
ответ:Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава Слава України!
Т. Шевченко
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
ответ:Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава Слава України!
Т. Шевченко
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
Объяснение: