Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
И. С. Тургенев писал, что один русский язык является для него опорой. Он называл его великими и могучим, правдивым и свободным. Наш русский язык и в самом деле для нас самих – очень большая поддержка. Я даже не представляю, как бы я жила, если бы моим родным языком был другой язык. Можно взять любой язык: французский или немецкий, английский, но ни один из них не сравнится с русским по своему богатству слов и выражений. Как трогательно звучат на русском слова любви или дружбы, вспоминаю наши задушевные беседы за чашкой чая, как приятно разговаривать на своём мелодичном языке, который в состоянии передать все оттенки наших мыслей и чувств. А какие произведения написаны на русском языке, которые являются сокровищами нашей литературы. Бессмертные строчки так врезались в нашу память, что сразу приходят мне в голову, когда я встречаюсь с чем-нибудь подобным. Стихи А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, гениальные слова Л.Н.Толстого и других писателей. А сколько мы знаем русских народных сказок, в которых наш русский народ собрал всю свою мудрость и передал нам. Всё это написано нашим русским языком, который и вправду могучий, ведь он вобрал в себя долгую историю нашего народа. Всё собрано в нашем языке: дух и сила нашего народа, его мысли и чувства, его легенды и сказания. Как же нам сохранить наш язык великим и могучим, как не растерять это наше богатство, которым и является для нас русский язык.
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
И. С. Тургенев писал, что один русский язык является для него опорой. Он называл его великими и могучим, правдивым и свободным. Наш русский язык и в самом деле для нас самих – очень большая поддержка. Я даже не представляю, как бы я жила, если бы моим родным языком был другой язык. Можно взять любой язык: французский или немецкий, английский, но ни один из них не сравнится с русским по своему богатству слов и выражений. Как трогательно звучат на русском слова любви или дружбы, вспоминаю наши задушевные беседы за чашкой чая, как приятно разговаривать на своём мелодичном языке, который в состоянии передать все оттенки наших мыслей и чувств. А какие произведения написаны на русском языке, которые являются сокровищами нашей литературы. Бессмертные строчки так врезались в нашу память, что сразу приходят мне в голову, когда я встречаюсь с чем-нибудь подобным. Стихи А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, гениальные слова Л.Н.Толстого и других писателей. А сколько мы знаем русских народных сказок, в которых наш русский народ собрал всю свою мудрость и передал нам. Всё это написано нашим русским языком, который и вправду могучий, ведь он вобрал в себя долгую историю нашего народа. Всё собрано в нашем языке: дух и сила нашего народа, его мысли и чувства, его легенды и сказания. Как же нам сохранить наш язык великим и могучим, как не растерять это наше богатство, которым и является для нас русский язык.
Объяснение: