Схильна до афористичного формулювання поетичної думки, вона один із віршів завершила гіркувато-лукавим висновком:
Щастя треба — на всякий випадок.
Сили треба — на цілий вік.
«Треба» —це слово не випадково в неї повторилося. За ним—відчуття свого обов'язку й призначення. Тоді, на початку шляху, власна життєва місія ще тільки вгадувалася. Але доля хутко підтвердила: так, Ліні Костенко судилося стати в українській літературі 1960—1980-х рр. „цитаделлю духу”. Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої крущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. Але ж недарма вона в тій же збірці «Проміння землі» розповіла нам про художника Верне, який звелів друзям прив'язати його до щогли, коли на морі буде гроіа. Щоб змалювати грозу, передати барвами гул стихії, він мав зустріти її з відкритим обличчям, а не ховатися в кают гаючи за нею крізь вікно...
Щастя треба — на всякий випадок.
Сили треба — на цілий вік.
«Треба» —це слово не випадково в неї повторилося. За ним—відчуття свого обов'язку й призначення. Тоді, на початку шляху, власна життєва місія ще тільки вгадувалася. Але доля хутко підтвердила: так, Ліні Костенко судилося стати в українській літературі 1960—1980-х рр. „цитаделлю духу”. Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої крущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. Але ж недарма вона в тій же збірці «Проміння землі» розповіла нам про художника Верне, який звелів друзям прив'язати його до щогли, коли на морі буде гроіа. Щоб змалювати грозу, передати барвами гул стихії, він мав зустріти її з відкритим обличчям, а не ховатися в кают гаючи за нею крізь вікно...