ответ:Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив новий жанр синтетичної п'єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання в п'єсі "Ляльковий дім" має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейного життя.
У центрі п'єси — нібито щаслива сім'я: Нора і Торвальд Хельмери. Вони разом вже вісім років, мають трьох гарненьких діточок, затишний будиночок та певні статки. Нора обожнює чоловіка і дітей. Що ще, здавалося б, треба для щастя?
Але, придивившись, ми бачимо, що це щастя ніби награне, у ньому є щось штучне. Нора з дитинства мріяла, що матиме ідеальну сім'ю, яка буде жити у ідеальному будинку. Ці мрії чомусь нагадують дитячі ігри з ляльками — у лялькових будиночках все таке ідеальне, охайне, затишне й "правильне", як хотілося Норі. Але Нора сама була лялькою — спочатку для батька, потім для чоловіка. Чоловік називає її лише "лялечкою", "білочкою", "пташечкою", опікується нею, як малою безпорадною дитиною. Але як особистість її не сприймає.
Нора — лише частина цього затишного гніздечка, майже така сама, як меблі чи фіранки. У цьому домі не живуть, а граються — в життя, у кохання, в шлюб, у людську гідність і честь. У іграшковому будиночку живуть ляльки, що вдають із себе людей. Таємно позичивши гроші, щоб врятувати чоловіка, Нора опиняється на самоті з жахом перед майбутнім і докорами сумління. Але чоловік дізнається про все й виголошує "найсправедливішу" промову, в якій чомусь переважає займенник "моє": "Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє". А коли загроза минає, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. "Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною".
ответ:Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив новий жанр синтетичної п'єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання в п'єсі "Ляльковий дім" має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейного життя.
У центрі п'єси — нібито щаслива сім'я: Нора і Торвальд Хельмери. Вони разом вже вісім років, мають трьох гарненьких діточок, затишний будиночок та певні статки. Нора обожнює чоловіка і дітей. Що ще, здавалося б, треба для щастя?
Але, придивившись, ми бачимо, що це щастя ніби награне, у ньому є щось штучне. Нора з дитинства мріяла, що матиме ідеальну сім'ю, яка буде жити у ідеальному будинку. Ці мрії чомусь нагадують дитячі ігри з ляльками — у лялькових будиночках все таке ідеальне, охайне, затишне й "правильне", як хотілося Норі. Але Нора сама була лялькою — спочатку для батька, потім для чоловіка. Чоловік називає її лише "лялечкою", "білочкою", "пташечкою", опікується нею, як малою безпорадною дитиною. Але як особистість її не сприймає.
Нора — лише частина цього затишного гніздечка, майже така сама, як меблі чи фіранки. У цьому домі не живуть, а граються — в життя, у кохання, в шлюб, у людську гідність і честь. У іграшковому будиночку живуть ляльки, що вдають із себе людей. Таємно позичивши гроші, щоб врятувати чоловіка, Нора опиняється на самоті з жахом перед майбутнім і докорами сумління. Але чоловік дізнається про все й виголошує "найсправедливішу" промову, в якій чомусь переважає займенник "моє": "Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє". А коли загроза минає, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. "Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною".
Объяснение: