уездный город n в "ревизоре" - это провинциальный город, который находится в глубинке россии, где-то далеко от границ:
" куда хватили! еще умный человек! в уездном городе измена! что он, пограничный, что ли? да отсюда, хоть три года скачи, ни до какого государства не "
город n - это небольшой, спокойный городок:
" мне нравится здешний городок. конечно, не так многолюдно – ну что ж? ведь это не "
в уездном городе n творится беззаконие и произвол, поэтому приезд ревизора так пугает местных чиновников.
городничий (глава города) не следит за чистотой и порядком. на улицах собираются горы мусора, которые никто не убирает:
", боже мой! я и позабыл, что возле того забора навалено на сорок телег всякого сору. что это за скверный город! только где‑нибудь поставь какой‑нибудь памятник или просто забор – черт их знает откудова и нанесут всякой "
чиновники наводят порядок в городе только "для виду" в связи с приездом ревизора. городничий велит убрать только ту улицу, на которой находится гостиница "ревизора" хлестакова:
" бы всю улицу, что идет к трактиру, и вымели бы "
известно, что в городе n есть рынок, на котором купцы торгуют мясом и другими продуктами:
" рынке у меня говядина всегда хорошая. привозят холмогорские купцы, люди трезвые и поведения "
также в городе есть торговые, "овошенные лавки" (в овошенных лавках продавался табак, хлеб, колбаса, селедка и т. хлестаков жалуется, что ему в этих лавках не товар в долг:
" скверный городишко! в овошенных лавках ничего не в долг. это уж просто "
в уездном городе n есть тюрьма и полицейский участок:
" хотел уже было посадить в "
" в частном " (частным домом в xix веке назывался полицейский участок)
в городской тюрьме сидят голодные арестанты. городские полицейские нарушают законы. так например, полиция наказывает розгами унтер-офицерскую вдову, которая ни в чем не виновата:
", сватушки! выносите, святые угодники! в эти две недели высечена унтер‑офицерская жена! арестантам не выдавали провизии! . на улицах кабак, нечистота! позор! "
в городе также есть такие важные учреждения, как училище, больница, суд и т.д. правда, в этих учреждениях нет порядка, так как чиновники не выполняют свои обязанности:
" уездное училище, осмотреть порядок, в каком у нас "
также в уездном городе n есть церковь, куда ходят местные жители:
", по крайней мере, в вере тверд и каждое воскресенье бываю в церкви
или так
.уездный город - это маленький провинциальный городок, находящийся «в самой глуши». сейчас мы попадем в один из таких городов. это город «н». городок небольшой, но в нем есть, что посмотреть.
в первую очередь мы с вами видим гостиницу. гостиница темная, грязная. посетителей там почти нет, но в трактире при гостинице допоздна засиживаются гуляки и тратят там свои последние деньги.
далее мы видим огромный красивый, украшенный со всеми изысками дом. это дом городничего. неизвестно откуда он взял столько денег на строительство столь шикарного дома, но факт остается фактом, дом красивый.
теперь мы перейдем к зданию городского суда. в передней вы увидите гусят, не удивляйтесь, их завели сторожа. вообще местный судья относится к своей работе не так, как должен к ней относиться серьезный судья. он берет взятки, практически не рассматривает дела. сразу становится понятно, что настоящих преступников здесь не всегда наказывают по строгости закона.
сейчас мы с вами находимся напротив здания больницы. место, мягко сказать, гиблое. больных совсем не лечат, порядка в больнице никакого нет. что же касается больных, они ходят непонятно в чем, курят крепкий табак. в общем, в больницу лучше не заглядывать.
сейчас мы переходим к училищу. здесь учатся дети состоятельных людей. не думаю, что родители довольны учителями, ибо учитель во время лекции может так войти во вкус, что сломает что-нибудь или ударит вас.
теперь вы спросите: «где мы? ». точного места я сказать не могу, но каждый житель этого города знает, что здесь должна стоять церковь. в своё время городничий получил деньги на строительство церкви, но она так и не была построена. как вы видите, сейчас здесь стоит обычная крестьянская изба. куда делись деньги? никто не знает ответа на этот вопрос.
на этом наша экскурсия заканчивается, мы хотим вас за ваше внимание.
гулівер! це ім'я відоме всім. чим же завоював світову популярність герой роману дж. свіфта «мандри гуллівера»? гуллівер - невтомний мандрівник, а розповіді про незвичайні подорожіі пригоди ми читаємо завжди з великим інтересом.багато що приваблює нас і в характері гуллівера. мені подобаються його цілеспрямованість, бажання вчитися, пізнавати світ. всі гроші, які надсилав йому батько під час навчання, гуллівер витрачав на вивчення навігації та різних галузей . ці науки завжди могли придатися в подорожах, про які він мріяв. вирішивши стати моряком, гуллівер зробив декілька подорожей в ост-і вест-індію. йдучи у плавання, він завжди запасався великою кількістю книг і весь вільний час присвячував читанню. висаджуючись на берег, він знайомився з звичаями тубільців, вивчав їхню мову.в одній з таких подорожей судно, на якому плив гуллівер, зазнало аварії, і наш герой опинився в полоні у ліліпутів, жителів незвичайної і казкової країни. він міг легко і просто впоратися з ліліпутами: вони були такі малі й беззахисні, а у нього була зброя - пістолет і шабля. але гуллівер - людина, яка ніколи не заподіє біль тому, хто слабший, і цим він викликає у мене повагу. до того ж гулівер допитливий і хоче ближче пізнати цей дивний народ.знайомлячись з життям ліліпутів, вивчаючи їх вдачі і звичаї, гуллівер поводиться миролюбно і доброзичливо. «моя мирна поведінка завоювала мені таке розташування з боку імператора, палацу, армії, народу, що я міг сподіватися скоро отримати свободу».гуллівер - мудрий дипломат. дізнавшись про чвари двох ворогуючих партій - тремексенів і слемексенів, висококаблучників і низькокаблучників, - він вирішує не втручатися в їх відносини. коли ж мова заходить про війну ліліпутів з державою блефуску, гуллівер, не замислюючись, приходить на друзям, проявляючи при цьому винахідливість і кмітливість. потрібно віддати належне нашому героєві, який відмовився від пропозиції імператора брати участь у подальшому поневоленні блефуску. «я рішуче заявив, що ніколи не зроблюся зброєю поневолення хороброго і вільного народу».у яких тільки бувальцях не побував гулівер, живучи в ліліпутії! але за всіх обставин, комічних або трагічних, він ніколи не втрачав розважливості і холоднокровності, завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації, залишаючись вірним честі і обов'язку.осміяння самодурства і невігластва в романі дж. свіфта «мандри гуллівера»великий ійський письменник завоював світову популярність своїм романом «подорожі гуллівера». цей твір захоплює читача своїм незвичайним сюжетом, напрочуд точними описами вражень героя від перебування в країні ліліпутів. розповіді гуллівера настільки переконливі, що ми мимоволі уявляємо собі цих маленьких чоловічків і країну, в якій вони живуть. гулівер зауважує, що у ліліпутів існують майже такі ж звичаї і звички, як і на його батьківщині. ці жалюгідні пігмеї, виявляється, марнославством, манією величі і себелюбством, найбільше цінують чини та відзнаки, багатство, часто сваряться, пліткують, ведуть міжусобні війни.закони, за якими живуть в ліліпутії, дурні і смішні. для того щоб отримати посаду, жителю цієї країни не потрібно володіти особливим розумом: стрибнеш вище всіх - отримаєш вакантну посаду, доб'єшся підвищення по службі. а щоб роздобути нагороди від самого імператора, здобувачі синьою, червоною і зеленою шовкової нитки «по черзі то перестрибують через палицю, то підлізають під неї». того, хто краще за всіх виконає ці вправи, нагороджують синьою стрічкою, червона дається другому за спритність, а зелена - третьому . не можна без посмішки читати епізод складення присяги гуллівера на вірність імператору. промовляючи клятву він повинен був тримати праву ногу в лівій руці і одночасно покласти середній палець правої руки на тім'я, а великий на верхівку правого вуха. спробуйте це зробити. чи не смішно? і вже зовсім безглуздо політичні чвари ліліпутії. ось уже близько семи - десяти років воюють дві партії: тремексенів і слемексенів. перші є прихильниками високих каблуків, другі - низьких. ненависть між цими партіями доходить до того, що «члени однієї партії не можуть ні їсти, ні пити, ні розмовляти з членами іншої». низкоблучники серйозно побоюються, що спадкоємець престолу «живить деяку прихильність до високих каблуків», адже, як їм здається, у нього один каблук вище іншого. а як «серйозна» причина, що викликала війну між блефуску і ліліпути! «тридцять шість місяців могутні держави ведуть між собою запеклі війни», з'ясовуючи, з якого ж кінця краще розбивати варене яйце: з гострого або тупого? багато чого в порядках і звичаях ліліпутії не тільки викликає у нас сміх, але й змушує задуматися: чи не схожі ми іноді в своїх діях і вчинках на її жителів?
объяснение:
уездный город n в "ревизоре" - это провинциальный город, который находится в глубинке россии, где-то далеко от границ:
" куда хватили! еще умный человек! в уездном городе измена! что он, пограничный, что ли? да отсюда, хоть три года скачи, ни до какого государства не "
город n - это небольшой, спокойный городок:
" мне нравится здешний городок. конечно, не так многолюдно – ну что ж? ведь это не "
в уездном городе n творится беззаконие и произвол, поэтому приезд ревизора так пугает местных чиновников.
городничий (глава города) не следит за чистотой и порядком. на улицах собираются горы мусора, которые никто не убирает:
", боже мой! я и позабыл, что возле того забора навалено на сорок телег всякого сору. что это за скверный город! только где‑нибудь поставь какой‑нибудь памятник или просто забор – черт их знает откудова и нанесут всякой "
чиновники наводят порядок в городе только "для виду" в связи с приездом ревизора. городничий велит убрать только ту улицу, на которой находится гостиница "ревизора" хлестакова:
" бы всю улицу, что идет к трактиру, и вымели бы "
известно, что в городе n есть рынок, на котором купцы торгуют мясом и другими продуктами:
" рынке у меня говядина всегда хорошая. привозят холмогорские купцы, люди трезвые и поведения "
также в городе есть торговые, "овошенные лавки" (в овошенных лавках продавался табак, хлеб, колбаса, селедка и т. хлестаков жалуется, что ему в этих лавках не товар в долг:
" скверный городишко! в овошенных лавках ничего не в долг. это уж просто "
в уездном городе n есть тюрьма и полицейский участок:
" хотел уже было посадить в "
" в частном " (частным домом в xix веке назывался полицейский участок)
в городской тюрьме сидят голодные арестанты. городские полицейские нарушают законы. так например, полиция наказывает розгами унтер-офицерскую вдову, которая ни в чем не виновата:
", сватушки! выносите, святые угодники! в эти две недели высечена унтер‑офицерская жена! арестантам не выдавали провизии! . на улицах кабак, нечистота! позор! "
в городе также есть такие важные учреждения, как училище, больница, суд и т.д. правда, в этих учреждениях нет порядка, так как чиновники не выполняют свои обязанности:
" уездное училище, осмотреть порядок, в каком у нас "
также в уездном городе n есть церковь, куда ходят местные жители:
", по крайней мере, в вере тверд и каждое воскресенье бываю в церкви
или так
.уездный город - это маленький провинциальный городок, находящийся «в самой глуши». сейчас мы попадем в один из таких городов. это город «н». городок небольшой, но в нем есть, что посмотреть.
в первую очередь мы с вами видим гостиницу. гостиница темная, грязная. посетителей там почти нет, но в трактире при гостинице допоздна засиживаются гуляки и тратят там свои последние деньги.
далее мы видим огромный красивый, украшенный со всеми изысками дом. это дом городничего. неизвестно откуда он взял столько денег на строительство столь шикарного дома, но факт остается фактом, дом красивый.
теперь мы перейдем к зданию городского суда. в передней вы увидите гусят, не удивляйтесь, их завели сторожа. вообще местный судья относится к своей работе не так, как должен к ней относиться серьезный судья. он берет взятки, практически не рассматривает дела. сразу становится понятно, что настоящих преступников здесь не всегда наказывают по строгости закона.
сейчас мы с вами находимся напротив здания больницы. место, мягко сказать, гиблое. больных совсем не лечат, порядка в больнице никакого нет. что же касается больных, они ходят непонятно в чем, курят крепкий табак. в общем, в больницу лучше не заглядывать.
сейчас мы переходим к училищу. здесь учатся дети состоятельных людей. не думаю, что родители довольны учителями, ибо учитель во время лекции может так войти во вкус, что сломает что-нибудь или ударит вас.
теперь вы спросите: «где мы? ». точного места я сказать не могу, но каждый житель этого города знает, что здесь должна стоять церковь. в своё время городничий получил деньги на строительство церкви, но она так и не была построена. как вы видите, сейчас здесь стоит обычная крестьянская изба. куда делись деньги? никто не знает ответа на этот вопрос.
на этом наша экскурсия заканчивается, мы хотим вас за ваше внимание.
ответ:
я не украинец, извини
объяснение:
гулівер! це ім'я відоме всім. чим же завоював світову популярність герой роману дж. свіфта «мандри гуллівера»? гуллівер - невтомний мандрівник, а розповіді про незвичайні подорожіі пригоди ми читаємо завжди з великим інтересом.багато що приваблює нас і в характері гуллівера. мені подобаються його цілеспрямованість, бажання вчитися, пізнавати світ. всі гроші, які надсилав йому батько під час навчання, гуллівер витрачав на вивчення навігації та різних галузей . ці науки завжди могли придатися в подорожах, про які він мріяв. вирішивши стати моряком, гуллівер зробив декілька подорожей в ост-і вест-індію. йдучи у плавання, він завжди запасався великою кількістю книг і весь вільний час присвячував читанню. висаджуючись на берег, він знайомився з звичаями тубільців, вивчав їхню мову.в одній з таких подорожей судно, на якому плив гуллівер, зазнало аварії, і наш герой опинився в полоні у ліліпутів, жителів незвичайної і казкової країни. він міг легко і просто впоратися з ліліпутами: вони були такі малі й беззахисні, а у нього була зброя - пістолет і шабля. але гуллівер - людина, яка ніколи не заподіє біль тому, хто слабший, і цим він викликає у мене повагу. до того ж гулівер допитливий і хоче ближче пізнати цей дивний народ.знайомлячись з життям ліліпутів, вивчаючи їх вдачі і звичаї, гуллівер поводиться миролюбно і доброзичливо. «моя мирна поведінка завоювала мені таке розташування з боку імператора, палацу, армії, народу, що я міг сподіватися скоро отримати свободу».гуллівер - мудрий дипломат. дізнавшись про чвари двох ворогуючих партій - тремексенів і слемексенів, висококаблучників і низькокаблучників, - він вирішує не втручатися в їх відносини. коли ж мова заходить про війну ліліпутів з державою блефуску, гуллівер, не замислюючись, приходить на друзям, проявляючи при цьому винахідливість і кмітливість. потрібно віддати належне нашому героєві, який відмовився від пропозиції імператора брати участь у подальшому поневоленні блефуску. «я рішуче заявив, що ніколи не зроблюся зброєю поневолення хороброго і вільного народу».у яких тільки бувальцях не побував гулівер, живучи в ліліпутії! але за всіх обставин, комічних або трагічних, він ніколи не втрачав розважливості і холоднокровності, завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації, залишаючись вірним честі і обов'язку.осміяння самодурства і невігластва в романі дж. свіфта «мандри гуллівера»великий ійський письменник завоював світову популярність своїм романом «подорожі гуллівера». цей твір захоплює читача своїм незвичайним сюжетом, напрочуд точними описами вражень героя від перебування в країні ліліпутів. розповіді гуллівера настільки переконливі, що ми мимоволі уявляємо собі цих маленьких чоловічків і країну, в якій вони живуть. гулівер зауважує, що у ліліпутів існують майже такі ж звичаї і звички, як і на його батьківщині. ці жалюгідні пігмеї, виявляється, марнославством, манією величі і себелюбством, найбільше цінують чини та відзнаки, багатство, часто сваряться, пліткують, ведуть міжусобні війни.закони, за якими живуть в ліліпутії, дурні і смішні. для того щоб отримати посаду, жителю цієї країни не потрібно володіти особливим розумом: стрибнеш вище всіх - отримаєш вакантну посаду, доб'єшся підвищення по службі. а щоб роздобути нагороди від самого імператора, здобувачі синьою, червоною і зеленою шовкової нитки «по черзі то перестрибують через палицю, то підлізають під неї». того, хто краще за всіх виконає ці вправи, нагороджують синьою стрічкою, червона дається другому за спритність, а зелена - третьому . не можна без посмішки читати епізод складення присяги гуллівера на вірність імператору. промовляючи клятву він повинен був тримати праву ногу в лівій руці і одночасно покласти середній палець правої руки на тім'я, а великий на верхівку правого вуха. спробуйте це зробити. чи не смішно? і вже зовсім безглуздо політичні чвари ліліпутії. ось уже близько семи - десяти років воюють дві партії: тремексенів і слемексенів. перші є прихильниками високих каблуків, другі - низьких. ненависть між цими партіями доходить до того, що «члени однієї партії не можуть ні їсти, ні пити, ні розмовляти з членами іншої». низкоблучники серйозно побоюються, що спадкоємець престолу «живить деяку прихильність до високих каблуків», адже, як їм здається, у нього один каблук вище іншого. а як «серйозна» причина, що викликала війну між блефуску і ліліпути! «тридцять шість місяців могутні держави ведуть між собою запеклі війни», з'ясовуючи, з якого ж кінця краще розбивати варене яйце: з гострого або тупого? багато чого в порядках і звичаях ліліпутії не тільки викликає у нас сміх, але й змушує задуматися: чи не схожі ми іноді в своїх діях і вчинках на її жителів?