Онегин спешно покидает деревню после дуэли,Ольга выходит замуж за улана и покидает поместье,Татьяна остаётся одна и много времени думает об Онегине.Она пытается разобраться в чувствах,понять Евгения ,и она начинает изучать книги,которые читал Онегин.Она регулярно приходит в поместье Евгения и посещает его библиотеку.Выбор книг показался очень странным Татьяне,а читая его комментарии,она начинает понимать,что за человек Онегин.Осознав,что её кумир не тот человек,каким кажется,Татьяна разочаровывается в избраннике,но сердцу не прикажешь.
Отказы всем женихам приводят к тому,что Ларины решают ехать в Москву,на "ярмарку невест".Проводя много времени в визитах и знакомствах,Татьяна теряет интерес к светскому обществу.Многочисленные "собранья " наскучивают девушке,она прячется за колоннами,пока все танцуют и веселятся.Она пытается быть в тени,не привлекать внимания.Тётушки находят блестящую партию Татьяне,она выходит замуж за генерала,приняв свою судьбу.
Через несколько лет,Онегин вернулся в Петербург,полсе путешествия по Европе.Однажды на бал приезжает дама с генералом,всё внимание общества приковано к незнакомке.К своему удивлению ,Онегин узнаёт в "законодательнице зал" Татьяну.Онегин потрясён,Татьяна жена князя,родственника Евгения.Простота и спокойствие светской дамы сводят Онегина с ума,он теряет голову от любви.Татьяна холодна и сдержанна.Получив приглашение от князя,Онегин мчится в гости,но Татьяна неприступна.
Онегин пишет ей письмо,как когда-то она,но не получает ответа.Он шлёт ещё несколько писем,но ответа нет.Потеряв терпение,Онегин наносит визит Татьяне и застаёт её в слезах-она читала его письма.Настаёт черёд Татьяны дать урок Онегину.Княгиня признаётся в любви,но остаётся непреклонна в вопросах замужества.
"Я вас люблю (к чему лукавить?),
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна"
Татьяна просит не преследовать её и навсегда расстаётся с Онегиным.
І пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про Сагайдачного, про вільну Запорозьку Січ. Сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. У пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. Далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. Не обминає Котляревській тих, що прикидаються святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин. А в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги. Дія поеми розгортається далі, разом з Енеєм ми бачимо нарешті праведників. Але й рай там не попівський, а козацький: Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горілочку пили... Потрапивши нарешті до берегів Тібру, Еней і його товариші освоюють цю землю. Чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. Бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить... Закінчується "Енеїда" перемогою Енея та здійсненням пророцтва. Але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного Січчю. Котляревський зробив свою поему дійсно народною. І це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми вадами, життєрадісність.
Онегин спешно покидает деревню после дуэли,Ольга выходит замуж за улана и покидает поместье,Татьяна остаётся одна и много времени думает об Онегине.Она пытается разобраться в чувствах,понять Евгения ,и она начинает изучать книги,которые читал Онегин.Она регулярно приходит в поместье Евгения и посещает его библиотеку.Выбор книг показался очень странным Татьяне,а читая его комментарии,она начинает понимать,что за человек Онегин.Осознав,что её кумир не тот человек,каким кажется,Татьяна разочаровывается в избраннике,но сердцу не прикажешь.
Отказы всем женихам приводят к тому,что Ларины решают ехать в Москву,на "ярмарку невест".Проводя много времени в визитах и знакомствах,Татьяна теряет интерес к светскому обществу.Многочисленные "собранья " наскучивают девушке,она прячется за колоннами,пока все танцуют и веселятся.Она пытается быть в тени,не привлекать внимания.Тётушки находят блестящую партию Татьяне,она выходит замуж за генерала,приняв свою судьбу.
Через несколько лет,Онегин вернулся в Петербург,полсе путешествия по Европе.Однажды на бал приезжает дама с генералом,всё внимание общества приковано к незнакомке.К своему удивлению ,Онегин узнаёт в "законодательнице зал" Татьяну.Онегин потрясён,Татьяна жена князя,родственника Евгения.Простота и спокойствие светской дамы сводят Онегина с ума,он теряет голову от любви.Татьяна холодна и сдержанна.Получив приглашение от князя,Онегин мчится в гости,но Татьяна неприступна.
Онегин пишет ей письмо,как когда-то она,но не получает ответа.Он шлёт ещё несколько писем,но ответа нет.Потеряв терпение,Онегин наносит визит Татьяне и застаёт её в слезах-она читала его письма.Настаёт черёд Татьяны дать урок Онегину.Княгиня признаётся в любви,но остаётся непреклонна в вопросах замужества.
"Я вас люблю (к чему лукавить?),
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна"
Татьяна просит не преследовать её и навсегда расстаётся с Онегиным.
Объяснение:
Сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. У пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. Далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. Не обминає Котляревській тих, що прикидаються святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.
А в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.
Дія поеми розгортається далі, разом з Енеєм ми бачимо нарешті праведників. Але й рай там не попівський, а козацький:
Для них все празники були;
Люльки курили, полягавши,
Або горілочку пили...
Потрапивши нарешті до берегів Тібру, Еней і його товариші освоюють цю землю. Чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. Бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох:
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить...
Закінчується "Енеїда" перемогою Енея та здійсненням пророцтва. Але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного Січчю.
Котляревський зробив свою поему дійсно народною. І це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми вадами, життєрадісність.