Петр Гринев — главное действующее лицо повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка». Перед читателем проходит весь жизненный путь главного героя, становление его личности, раскрывается его отношение к происходящим событиям, участником которых он является.
Доброта матери и простота быта семьи Гриневых развили в Петруше мягкость и даже чувствительность. Он горит желанием отправиться в Семеновский полк, куда приписан с рождения, но мечтам о петербуржской жизни не суждено сбыться — отец решает отправить сына в Оренбург.
И вот Гринев в Белогорской крепости. Вместо грозных, неприступных бастионов — деревушка, окруженная бревенчатым забором, с избами, крытыми соломой. Вместо строгого сердитого начальника — комендант, вышедший на учение в колпаке и халате, Вместо храброго войска — престарелые инвалиды. Вместо смертоносного оружия — старенькая, забитая мусором пушка. Жизнь в Белогорской крепости открывает перед юношей красоту жизни простых добрых людей, рождает радость общения с ними. «Другого общества в крепости не было; но я другого и не желал», — вспоминает Гринев, автор записок. Не военная служба, не смотры и парады привлекают молодого офицера, а беседы с милыми, простыми людьми, занятия литературой, любовные переживания. Именно здесь, в «бого крепости», в обстановке патриархального быта крепнут лучшие задатки Петра Гринева. Молодой человек полюбил дочь коменданта крепости Машу Миронову. Вера в ее чувства, искренность и честность стали причиной дуэли между Гриневым и Швабриным: Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра. Дуэль закончилась неудачно для главного героя. Во время выздоровления Маша ухаживала за Петром и это послужило сближению двух молодых людей. Однако, их желанию пожениться воспротивился отец Гринева, рассерженный дуэлью сына и не давший своего благословления на брак.
Порівняльна характеристика Ровени та Ребекки (За романом В. Скотта «Айвенго» ) У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.
Доброта матери и простота быта семьи Гриневых развили в Петруше мягкость и даже чувствительность. Он горит желанием отправиться в Семеновский полк, куда приписан с рождения, но мечтам о петербуржской жизни не суждено сбыться — отец решает отправить сына в Оренбург.
И вот Гринев в Белогорской крепости. Вместо грозных, неприступных бастионов — деревушка, окруженная бревенчатым забором, с избами, крытыми соломой. Вместо строгого сердитого начальника — комендант, вышедший на учение в колпаке и халате, Вместо храброго войска — престарелые инвалиды. Вместо смертоносного оружия — старенькая, забитая мусором пушка. Жизнь в Белогорской крепости открывает перед юношей красоту жизни простых добрых людей, рождает радость общения с ними. «Другого общества в крепости не было; но я другого и не желал», — вспоминает Гринев, автор записок. Не военная служба, не смотры и парады привлекают молодого офицера, а беседы с милыми, простыми людьми, занятия литературой, любовные переживания. Именно здесь, в «бого крепости», в обстановке патриархального быта крепнут лучшие задатки Петра Гринева. Молодой человек полюбил дочь коменданта крепости Машу Миронову. Вера в ее чувства, искренность и честность стали причиной дуэли между Гриневым и Швабриным: Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра. Дуэль закончилась неудачно для главного героя. Во время выздоровления Маша ухаживала за Петром и это послужило сближению двух молодых людей. Однако, их желанию пожениться воспротивился отец Гринева, рассерженный дуэлью сына и не давший своего благословления на брак.
«Айвенго» ) У романі В. Скотта «Айвенго»
виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді,
дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і
ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них
різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і
їхня доля.
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський.
Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на
відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє
його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком
князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до
загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує
її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря
Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно
зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому
відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в
цьому жорсткому світі».
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто
цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його,
віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши
відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними
справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і
гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи
відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери
головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта
облагороджували той жорстокий світ.