Горек финал рассказа. Автор признает, что и он, породнившийся с Матреной, никаких корыстных интересов не преследующий, тем не менее так до конца ее и не понял. И лишь смерть раскрыла перед ним величественный и трагический образ Матрены. Рассказ — это своего рода авторское покаяние, горькое раскаянье за нравственную слепоту всех окружающих, включая и его самого. Он преклоняет голову перед человеком бескорыстной души, абсолютно безответным, беззащитным. (слайд 13)
У Матрёны почти ничего нет за душой. Зато в ней жива душа, тот внутренний тёплый свет, который не может обжечь – только согреть… Пережить то, что пришлось пережить Матрёне Васильевне, и остаться человеком бескорыстным, открытым, деликатным, отзывчивым, не озлобиться на судьбу и людей, сохранить до старости свою лучезарную улыбку – какие же душевные силы нужны для этого!
Её не понимают, о ней говорят с презрительным сожалением, а она слушает лишь голос своего сердца. Именно она является тем праведником, без которого не стоит село. (слайд 14)
Несмотря на трагизм событий, рассказ выдержан на какой-то очень теплой, светлой, пронзительной ноте. Он настраивает читателя на добрые чувства и серьезные размышления.
Цінності людини у всі часи відрізнялись. В кожний час, у різних народів та цивілізацій були якісь свої, особливі цінності. Але це стосувалось суспільства, тобто цінностей, які визнавали більшість людей. Завжди бували люди, особистості, які хоч і мусили рахуватись з суспільством, мали все ж свої цінності, яких не відібрати.
Слід сказати, що в житті людини цінності не завжди стійкі. В дитинстві цінності прості, наївні, в юності та молодості вони вже набирають серйозного характеру. Повністю сформувати свій світогляд, життєві орієнтири та свої цінності людина може лише в пізній молодості, а то й у зрілому віці. Ми живемо в часи швидкого, безупинного прогресу, швидкої зміни подій. У всій цій метушні людини вирішила, що сенс життя полягає в накопиченні матеріальних багатств, у створенні замкненого маленького світу комфорту і байдужості.Але без духовних засад світ цей хиткий і не надійний. Життя дуже коротке, в будь-який момент воно може закінчитись. Ми не будемо жити вічно, і потрібно в першу чергу дбати про те що справді має цінність. Я вважаю, що істинними цінностями в житті людини є її ближні, рідні люди, які ніколи не зрадять, ніколи не кинуть в біді. Коли дитина дорослішає, то здавалось б несподівано усвідомлює, що вона нікому насправді так не потрібна, як своїм батьками. Вони все робили й роблять для нас абсолютно безкорисливо.
Проте в наш час багато батьків, намагаючись до дитині чомусь вирішили що в першу чергу потрібно забезпечити дитину матеріальними речами надміру і від того вона буде щасливою. Звісно, це теж важливо, але цього далеко недостатньо. Справжніми цінностями є хороше моральне виховання з самого раннього дитинства. Це дає гарантію, що дитина виросте доброю людиною і громадянином.
Аналізуючи своє життя, помічаєш, що є мало моментів які справді згадуєш відчуваючи те саме що і тоді. Ті моменти завжди зв'язані з якимось душевним осягненням, захопленням, з чимось прекрасним. Душа і духовні цінності - от що справжнє, от що треба цінувати.
Горек финал рассказа. Автор признает, что и он, породнившийся с Матреной, никаких корыстных интересов не преследующий, тем не менее так до конца ее и не понял. И лишь смерть раскрыла перед ним величественный и трагический образ Матрены. Рассказ — это своего рода авторское покаяние, горькое раскаянье за нравственную слепоту всех окружающих, включая и его самого. Он преклоняет голову перед человеком бескорыстной души, абсолютно безответным, беззащитным. (слайд 13)
У Матрёны почти ничего нет за душой. Зато в ней жива душа, тот внутренний тёплый свет, который не может обжечь – только согреть… Пережить то, что пришлось пережить Матрёне Васильевне, и остаться человеком бескорыстным, открытым, деликатным, отзывчивым, не озлобиться на судьбу и людей, сохранить до старости свою лучезарную улыбку – какие же душевные силы нужны для этого!
Её не понимают, о ней говорят с презрительным сожалением, а она слушает лишь голос своего сердца. Именно она является тем праведником, без которого не стоит село. (слайд 14)
Несмотря на трагизм событий, рассказ выдержан на какой-то очень теплой, светлой, пронзительной ноте. Он настраивает читателя на добрые чувства и серьезные размышления.
Объяснение:
Цінності людини у всі часи відрізнялись. В кожний час, у різних народів та цивілізацій були якісь свої, особливі цінності. Але це стосувалось суспільства, тобто цінностей, які визнавали більшість людей. Завжди бували люди, особистості, які хоч і мусили рахуватись з суспільством, мали все ж свої цінності, яких не відібрати.
Слід сказати, що в житті людини цінності не завжди стійкі. В дитинстві цінності прості, наївні, в юності та молодості вони вже набирають серйозного характеру. Повністю сформувати свій світогляд, життєві орієнтири та свої цінності людина може лише в пізній молодості, а то й у зрілому віці. Ми живемо в часи швидкого, безупинного прогресу, швидкої зміни подій. У всій цій метушні людини вирішила, що сенс життя полягає в накопиченні матеріальних багатств, у створенні замкненого маленького світу комфорту і байдужості.Але без духовних засад світ цей хиткий і не надійний. Життя дуже коротке, в будь-який момент воно може закінчитись. Ми не будемо жити вічно, і потрібно в першу чергу дбати про те що справді має цінність. Я вважаю, що істинними цінностями в житті людини є її ближні, рідні люди, які ніколи не зрадять, ніколи не кинуть в біді. Коли дитина дорослішає, то здавалось б несподівано усвідомлює, що вона нікому насправді так не потрібна, як своїм батьками. Вони все робили й роблять для нас абсолютно безкорисливо.
Проте в наш час багато батьків, намагаючись до дитині чомусь вирішили що в першу чергу потрібно забезпечити дитину матеріальними речами надміру і від того вона буде щасливою. Звісно, це теж важливо, але цього далеко недостатньо. Справжніми цінностями є хороше моральне виховання з самого раннього дитинства. Це дає гарантію, що дитина виросте доброю людиною і громадянином.
Аналізуючи своє життя, помічаєш, що є мало моментів які справді згадуєш відчуваючи те саме що і тоді. Ті моменти завжди зв'язані з якимось душевним осягненням, захопленням, з чимось прекрасним. Душа і духовні цінності - от що справжнє, от що треба цінувати.