Дідусь Дем'ян – представник старшого покоління Стельмахів. Його яскраво змалював письменник у своїй автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять». Народився Дем'ян кріпаком, потім отримав волю. У розстрочку на сорок дев'ять років викупив частину землі поміщика, праця на якій годувала всю родину.
Гарне ремесло в працьовитих руках також допомагало в житті, адже «залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук». Уже будучи старим допомагав іншим своїм ремеслом стельмаха. З гордістю згадує письменник, що «серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт». «Чого тільки не вмів … дідусь!». Майстер на всі руки вправно робив і січкарню, і вітряк, і машину зумів завести.
Незважаючи на бідне життя дідусь був веселим чоловіком, любив пожартувати. «Він дуже гарно сміється». «Мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі», переповнені добротою до простих, таких як він, людей. Але сердито проявляє норов у відповідь на небажання пана платити за роботу. Відважний та непримиренний до будь-якої несправедливості: «Не поріж, то знов стоятимуть біля панської кам'яниці, хай там тільки одне горе стоїть!» .
Хоч дід був малограмотним, але свій багатий життєвий досвід та правду, традиції від діда-прадіда залюбки передавав онуку. Це він прививав йому любов до природи своїми цікавими розповідями, повними таємниць. Довго міркував та уявляв Михайлик, як «принесли нам лебеді на крилах життя». «Зорі віщують, — і знову якась таємниця вчувається … в дідових словах» для допитливого онука. «Сто друзів — це мало, один ворог — це багато!..» – така мудра характеристика чекала поганих людей з дідових уст.
Його риси проявляються у багатьох гарних вчинках – вияві великої любові до родини. Він власними руками майструє подарунки. Мов справжнісінький, дерев'яний іграшковий вітряк з лебедями на вершечку, приніс багато радості Михайликові. «Дідусь знає, що я дуже люблю гарячий підпалок, він бере його прямо з чорної пательні, ломить на чотири шматки і одну четвертину, що аж димить, подає мені». Бере зі собою в Майдан, на рибалку, багато спілкується зі здібним онуком, котрий «одчайдух і весь удався в нього». Дід поважає свою дружину, засуджує погане ставлення знайомих до своїх жінок: «Де ж це видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?». З розумінням сприймає усіх інших: «Знов почалось бабське чаклування». Не може натішитися онуком. Тому в бідній родині Стельмахів панує злагода та любов.
Дідусь відіграв велику роль у вихованні Михайлика. Завжди вірив, що здібного онука чекає краще майбутнє: «дід говорить, що з мене щось буде». Його слова «будеш іти межи люди і вибивати іскри…» стали пророчими у житті Михайлика – майбутнього учителя та відомого письменника Михайла Стельмаха.
статті дібрані основні цитати, котрі до вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Дідусь Дем'ян – представник старшого покоління Стельмахів. Його яскраво змалював письменник у своїй автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять». Народився Дем'ян кріпаком, потім отримав волю. У розстрочку на сорок дев'ять років викупив частину землі поміщика, праця на якій годувала всю родину.
Гарне ремесло в працьовитих руках також допомагало в житті, адже «залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук». Уже будучи старим допомагав іншим своїм ремеслом стельмаха. З гордістю згадує письменник, що «серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт». «Чого тільки не вмів … дідусь!». Майстер на всі руки вправно робив і січкарню, і вітряк, і машину зумів завести.
Незважаючи на бідне життя дідусь був веселим чоловіком, любив пожартувати. «Він дуже гарно сміється». «Мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі», переповнені добротою до простих, таких як він, людей. Але сердито проявляє норов у відповідь на небажання пана платити за роботу. Відважний та непримиренний до будь-якої несправедливості: «Не поріж, то знов стоятимуть біля панської кам'яниці, хай там тільки одне горе стоїть!» .
Хоч дід був малограмотним, але свій багатий життєвий досвід та правду, традиції від діда-прадіда залюбки передавав онуку. Це він прививав йому любов до природи своїми цікавими розповідями, повними таємниць. Довго міркував та уявляв Михайлик, як «принесли нам лебеді на крилах життя». «Зорі віщують, — і знову якась таємниця вчувається … в дідових словах» для допитливого онука. «Сто друзів — це мало, один ворог — це багато!..» – така мудра характеристика чекала поганих людей з дідових уст.
Дідусь Дем'ян працьовитий, добрий, турботливий, авторитетний, життєрадісний, справедливий.
Його риси проявляються у багатьох гарних вчинках – вияві великої любові до родини. Він власними руками майструє подарунки. Мов справжнісінький, дерев'яний іграшковий вітряк з лебедями на вершечку, приніс багато радості Михайликові. «Дідусь знає, що я дуже люблю гарячий підпалок, він бере його прямо з чорної пательні, ломить на чотири шматки і одну четвертину, що аж димить, подає мені». Бере зі собою в Майдан, на рибалку, багато спілкується зі здібним онуком, котрий «одчайдух і весь удався в нього». Дід поважає свою дружину, засуджує погане ставлення знайомих до своїх жінок: «Де ж це видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?». З розумінням сприймає усіх інших: «Знов почалось бабське чаклування». Не може натішитися онуком. Тому в бідній родині Стельмахів панує злагода та любов.
Дідусь відіграв велику роль у вихованні Михайлика. Завжди вірив, що здібного онука чекає краще майбутнє: «дід говорить, що з мене щось буде». Його слова «будеш іти межи люди і вибивати іскри…» стали пророчими у житті Михайлика – майбутнього учителя та відомого письменника Михайла Стельмаха.
статті дібрані основні цитати, котрі до вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Объяснение: