Герої поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни у своєму війську. Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі. І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора . Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю. Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера. Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
«Золотая осень». Картина выполнена в мягких жёлтых, голубых и зёленых тонах, это говорит о том, что художник находился в хорошем, спокойном настроении, когда создавал это произведение искусства. Пожелтевшие листья, готовящиеся упасть на землю, напоминают золото. В гуще золотистых деревьев сквозят молодые зелёные сосенки, а три старые сосны, собравшись в кучу, возвышаются над ними. На охристо-желтой траве видны зелёные островки. Они «прощаются» с зелёными летними денечками и, желтея «переходят» в золотую осень. На голубом небе, по которому плывут воздушные облака, не видно туч, серости и других признаков плохой погоды. Река - зеркало всего пейзажа. На ёё глади отражаются деревья, которые растут вдоль неё и голубое небо. Она тянется, разделяя картину на две части. Берег реки усыпан чистым, как будто просеянным, песком. Летом там играет и купается деревенская детвора. Тропинка, вытоптанная местными жителями, ведёт в густой лес. Там они собирают грибы и лесные ягоды. В правом нижнем углу видна тень от большого дерева. Сам пейзаж нарисован с высоты Левитан" вечерний звон" На переднем плане изображена широкая река, один берег который песчаный, а другой покрыт яркой зеленью трав и деревьев. На правом берегу художник нарисовал две лодки. Крестьянин сидит в одной из них. По реке плывет другая лодка с несколькими гребцами и отдыхающими. Гладь реки спокойна. Ее не рябит ветерок. Кругом разлит покой.
Затем взгляд зрителя переходит к противоположному берегу. Там вьется широкая дорога к воротам монастыря. У воды на дороге виднеются две человеческие фигуры. Церковь, ставшая золотистой в лучах заходящего солнца, отражается в плавно текущих водах реки. Слева к монастырю густой стеной подходит лес. И над всем этим великолепием прекрасным шатром раскинулось небо. Оно голубое-голубое. По его спокойной, как у реки, глади плывут розово-желтые облака.
От картины веет покоем. Все замерло. Окружающая природа и люди как будто околдованы звоном колоколов монастырской церкви. Он плывет над широким простором реки, над лесами и полями. И все живое замолкает, завороженное колокольным перезвоном.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
Картина выполнена в мягких жёлтых, голубых и зёленых тонах, это говорит о том, что художник находился в хорошем, спокойном настроении, когда создавал это произведение искусства. Пожелтевшие листья, готовящиеся упасть на землю, напоминают золото. В гуще золотистых деревьев сквозят молодые зелёные сосенки, а три старые сосны, собравшись в кучу, возвышаются над ними. На охристо-желтой траве видны зелёные островки. Они «прощаются» с зелёными летними денечками и, желтея «переходят» в золотую осень. На голубом небе, по которому плывут воздушные облака, не видно туч, серости и других признаков плохой погоды. Река - зеркало всего пейзажа. На ёё глади отражаются деревья, которые растут вдоль неё и голубое небо. Она тянется, разделяя картину на две части. Берег реки усыпан чистым, как будто просеянным, песком. Летом там играет и купается деревенская детвора. Тропинка, вытоптанная местными жителями, ведёт в густой лес. Там они собирают грибы и лесные ягоды. В правом нижнем углу видна тень от большого дерева. Сам пейзаж нарисован с высоты
Левитан" вечерний звон"
На переднем плане изображена широкая река, один берег который песчаный, а другой покрыт яркой зеленью трав и деревьев. На правом берегу художник нарисовал две лодки. Крестьянин сидит в одной из них. По реке плывет другая лодка с несколькими гребцами и отдыхающими. Гладь реки спокойна. Ее не рябит ветерок. Кругом разлит покой.
Затем взгляд зрителя переходит к противоположному берегу. Там вьется широкая дорога к воротам монастыря. У воды на дороге виднеются две человеческие фигуры. Церковь, ставшая золотистой в лучах заходящего солнца, отражается в плавно текущих водах реки. Слева к монастырю густой стеной подходит лес. И над всем этим великолепием прекрасным шатром раскинулось небо. Оно голубое-голубое. По его спокойной, как у реки, глади плывут розово-желтые облака.
От картины веет покоем. Все замерло. Окружающая природа и люди как будто околдованы звоном колоколов монастырской церкви. Он плывет над широким простором реки, над лесами и полями. И все живое замолкает, завороженное колокольным перезвоном.