Что хотел сказать Муса Джалиль этим стихотворением?:"Песни, в душе я взрастил ваши всходы,
Ныне в отчизне цветите в тепле.
Сколько дано вам огня и свободы,
Столько дано вам прожить па земле!
Вам я поверил свое вдохновенье,
Жаркие чувства и слез чистоту.
Если умрете — умру я в забвенье,
Будете жить — с вами жизнь обрету.
В песне зажег я огонь, исполняя
Сердца приказ и народа приказ.
Друга лелеяла песня Песня врага побеждала не раз.
Низкие радости, мелкое счастье
Я отвергаю, над ними смеюсь.
Песня исполнена правды и страсти —
Тем, для чего я живу и борюсь.
Сердце с последним дыханием жизни
Выполнит твердую клятву свою:
Песни всегда посвящал я отчизне,
Ныне отчизне я жизнь отдаю.
Пел я, весеннюю свежесть почуя.
Пел я, вступая за родину в бой.
Вот и последнюю песню пишу я,
Видя топор палача над собой.
Песня меня научила свободе,
Песня борцом умереть мне велит.
Жизнь моя песней звенела в народе,
Смерть моя песней борьбы прозвучит."
Глубокий демократизм Твардовского, столь ярко проявившийся в «Василии Теркине», отличает и замысел его поэмы «Дом у дороги» (1942—1946). Она посвящена судьбе крестьянской семьи, испытавшей все тяготы войны. Подзаголовок поэмы — «лирическая хроника» — точно соответствует ее содержанию и характеру. Жанр хроники в традиционном ее понимании — это изложение исторических событий в их временной последовательности. Для поэта судьба семьи Сивцовых с ее трагизмом и типичностью для тех лет не только отвечает этим жанровым требованиям, но и вызывает соучастие, глубокое сопереживание, достигающее огромного эмоционального накала и побуждающее автора постоянно вмешиваться в повествование.
Судьба, подобная выпавшей Андрею Сивцову, была намечена уже в «Василии Теркине», в главах «Перед боем» и «Про солдата-сироту». Теперь же она изображена подробнее и еще более драматизирована.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ ЕЛІЗИ ДУЛІТЛ “ПІГМАЛІОН” Характеристика образу Елізи Дулітл “Пігмаліон” до зрозуміти внутрішній світ героїні, її почуття. “Пігмаліон” характеристика Елізи Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.