* Стремление отыскать и осуществить ту самую настоящую любовь заложено в самой сущности человека. Эта потребность свойственна каждому человеку с самого раннего детства. Ее нормальное развитие выражается в к ответной любви. От колыбели и до конца жизни все мы ищем того, кто будет любить нас и кого бы могли любить мы. И действительно, любовь просто необходима, она жизненно важна. Без нее мы теряем волю к жизни, наши умственные и физическая энергия ослабевают, сопротивляемость падает, пропадает и смысл того, чем мы занимаемся, для чего живем. Неутоленная жажда человеческой привязанности не даст нам покоя. И чем сильнее мы стремимся закрыться от нее, тем тяжелее становится наша жизнь. * И в дальнейшей жизни каждого человека бывают такие моменты близости и единения с другими, которые подпитывают в нем устремленность к другому. В моменты близости человек испытывает совершенно особое состояние - когда вдруг пропадает время, и все временное вдруг исчезает, и вечность как будто касается души. Человек выходит тут из всей цепи пространства и времени, из всех своих связей с миром. В нем остается только одно слепящей силы ощущение, что оставляет более яркий след, чем миллионы его мыслей, понятий, привычек, чувств, воспоминаний. * Несмотря на то, что любовь приносит не только самое большое удовлетворение, но иногда и самую горькую печаль, тем не менее мужчины и женщины не перестают желать любви. Когда любовь исчезает, браки рассыпаются, личность вступает в смертельную схватку с пустотой и ужасная безысходность охватывает бывших супругов и тех, кто их окружает. Последствиями таких эмоциональных срывов являются детская и взрослая преступность, самоубийства, алкоголизм и различные формы наркомании.
Якийсь лікар (від імені якого й ведеться розповідь) знайомиться з інженером Ананьєвим і студентом фон Штенбергом, і стає свідком їх спору. Предмет дискусії – песимізм, якому серед багатьох молодих людей схильний Штенберг. Мовляв, якщо всі до єдиного результати людської діяльності рано чи пізно, але неминуче будуть з часом стерті з лиця землі, то навіщо взагалі докладати які б то не було зусилля? Навіщо до чого-небудь прагнути, навіщо чогось досягати, якщо так чи інакше, а все одно все піде прахом? Інженер Ананьїв – життєрадісний чоловік – з запалом викриває подібний лад думок. Інженер знає, про що говорить. Він сам в молодості протягом декількох років перебував у полоні цього гнітючого світогляду, і за ці роки не став, за його власним визнанням, ні на йоту розумніше, благородніше або чистіше. Все в його житті перемінив, здавалося б, незначний випадок, про який Ананьєв докладно розповідає (а швидше за все бреше від початку до фінішу, як сивий мерин) лікарю і студенту. “Одного разу, коли йшов сильний дощ, незабаром після закінчення університетського курсу в столиці молодий Микола Ананьїв відправився відпочивати на Кавказ. По дорозі він зупинився ненадовго в приморському місті, в якому колись народився і виріс. Прогулюючись по набережній, він випадково зустрів жінку, яка здалася йому знайомою. Не без зусиль Микола упізнав в ній колишню юну гімназистку, в яку був свого часу закоханий. Він відразу згадав не лише її ім’я, але і прізвисько – Кисонька, яке дали їй за незвичайну подібність з котеням”
* И в дальнейшей жизни каждого человека бывают такие моменты близости и единения с другими, которые подпитывают в нем устремленность к другому. В моменты близости человек испытывает совершенно особое состояние - когда вдруг пропадает время, и все временное вдруг исчезает, и вечность как будто касается души. Человек выходит тут из всей цепи пространства и времени, из всех своих связей с миром. В нем остается только одно слепящей силы ощущение, что оставляет более яркий след, чем миллионы его мыслей, понятий, привычек, чувств, воспоминаний.
* Несмотря на то, что любовь приносит не только самое большое удовлетворение, но иногда и самую горькую печаль, тем не менее мужчины и женщины не перестают желать любви. Когда любовь исчезает, браки рассыпаются, личность вступает в смертельную схватку с пустотой и ужасная безысходность охватывает бывших супругов и тех, кто их окружает. Последствиями таких эмоциональных срывов являются детская и взрослая преступность, самоубийства, алкоголизм и различные формы наркомании.
Объяснение:
Якийсь лікар (від імені якого й ведеться розповідь) знайомиться з інженером Ананьєвим і студентом фон Штенбергом, і стає свідком їх спору. Предмет дискусії – песимізм, якому серед багатьох молодих людей схильний Штенберг. Мовляв, якщо всі до єдиного результати людської діяльності рано чи пізно, але неминуче будуть з часом стерті з лиця землі, то навіщо взагалі докладати які б то не було зусилля? Навіщо до чого-небудь прагнути, навіщо чогось досягати, якщо так чи інакше, а все одно все піде прахом? Інженер Ананьїв – життєрадісний чоловік – з запалом викриває подібний лад думок. Інженер знає, про що говорить. Він сам в молодості протягом декількох років перебував у полоні цього гнітючого світогляду, і за ці роки не став, за його власним визнанням, ні на йоту розумніше, благородніше або чистіше. Все в його житті перемінив, здавалося б, незначний випадок, про який Ананьєв докладно розповідає (а швидше за все бреше від початку до фінішу, як сивий мерин) лікарю і студенту. “Одного разу, коли йшов сильний дощ, незабаром після закінчення університетського курсу в столиці молодий Микола Ананьїв відправився відпочивати на Кавказ. По дорозі він зупинився ненадовго в приморському місті, в якому колись народився і виріс. Прогулюючись по набережній, він випадково зустрів жінку, яка здалася йому знайомою. Не без зусиль Микола упізнав в ній колишню юну гімназистку, в яку був свого часу закоханий. Він відразу згадав не лише її ім’я, але і прізвисько – Кисонька, яке дали їй за незвичайну подібність з котеням”