Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
1. повторяются детали типа чехлов, футляров, оболочек и тд. указывают такие детали на замкнутость, неуверенность в себе, боязнь соприкоснуться с реальностью 2. нет. этот человек, защищаясь, словно оболочкой какой, законом, требует выполнения всех правил, которых придерживается сам: вести открыто себя нельзя, нужно все держать в себе, и не дай бог, если кто позволит себе свободно выражать свое мнение о начальстве: настучит, ведь это не правильно, когда плохо о начальстве говорят, а я заставлю замолчать такого человека. настучу , и он не будет больше нарушать порядок 3. стена, позволяющая не думать ни о чем, не соприкасаться с реальностью, позволяющая жить по правилам, что гораздо легче, чем самому подумать и жить по своей справедливости 4. это человек, так же стучащий начальству обо всем, происходящем внутри коллектива. этот человек никому не верит, всех подозревает, не терпит и малейших изменений в ходе работы, дома... отрицает идеи, творчества, признает лишь слепое повиновение правилам, ярый консерватор.
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
2. нет. этот человек, защищаясь, словно оболочкой какой, законом, требует выполнения всех правил, которых придерживается сам: вести открыто себя нельзя, нужно все держать в себе, и не дай бог, если кто позволит себе свободно выражать свое мнение о начальстве: настучит, ведь это не правильно, когда плохо о начальстве говорят, а я заставлю замолчать такого человека. настучу , и он не будет больше нарушать порядок
3. стена, позволяющая не думать ни о чем, не соприкасаться с реальностью, позволяющая жить по правилам, что гораздо легче, чем самому подумать и жить по своей справедливости
4. это человек, так же стучащий начальству обо всем, происходящем внутри коллектива. этот человек никому не верит, всех подозревает, не терпит и малейших изменений в ходе работы, дома... отрицает идеи, творчества, признает лишь слепое повиновение правилам, ярый консерватор.