В 1835 году появился повод к дуэли, когда молодой офицер Дантес начал ухаживать за Натальей Николаевной, чему она была не против. По двору ходили мерзкие сплетни и Пушкину было прислано анонимное письмо, где указывалось косвенно на измену его жены с Николаем I. Пушкин заподозрил в авторе этого письме Геккерна (приемного отца Дантеса) и вызвал на дуэль Дантеса. Но вмешательство Жуковского предотвратило дуэль. По настоянию Пушкина Дантес женился на одной из сестер Натальи Николаевны Гончаровой. Но и после брака Дантес продолжал ухаживать за женой поэта. Вскоре Пушкин узнал о свидании Натальи Николаевны с Дантесом, состоявшимся в доме Идалии Полетики, лично ненавидевшей Пушкина. На этот раз Пушкин послал вызов самому Геккерну, но вместо него вызов принял Дантес. Дуэль состоялась 27 января 1937 года на Черной речке у Комендантской дачи. Там Пушкин был смертельно ранен. В 2 часа 29 января (по новому стилю 10 февраля) 1937 года он умер. 5 февраля Пушкин был перевезен в село Михайловское и погребен у Святогорского монастыря.
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.