ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА... Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.
Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під'їхала до великої брами. Він побачив світло. Машина зупинилися. Перше, що почув, був втомлений голос, який запитував, чи є у машині мерці. Шофер вилаявся на те, що скрізь стільки світла. Але той самий голос, котрий питав про мерців, зауважив, що немає ніякої потреби робити затемнення, коли все місто у вогні. Потім знов говорили коротко: про мерців, де їх скласти, та про живих, куди їх нести. Оскільки герой ще живий і усвідомлює це, його несуть разом з іншими пораненими до зали малювання. Спочатку він бачить довгий коридор, вірніше, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б» тощо, тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. Перед виходом на сходову площадку колона, а за нею мистецьки зроблений гіпсовий макет фризу Парфенона. На сходовій клітці зображення кумирів людства — від античних до Гітлера. Санітари несуть ноші швидко, тому герой не встигає усвідомити все, що він бачить, але здається йому те все напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, перевита камінним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться йому, бо «усе в мене боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите». І знову бачить герой двері з табличками і гіпсові копії з погрудь Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія. «А коли ми зайшли за ріг, з'явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору,— коридор тут був пофарбований у рожевий колір, аж ген у глибині, над дверима зали для малювання, висіла величезна мармиза Зевса, але до неї було ще далеко. Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». Він помітив і впізнав чудовий краєвид Того, і змальовану на ньому на першому плані в'язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав. «Аж ось широко відчинилися двері зали малювання, я впав туди під Зевсовим зображенням і заплющив очі. Я не хотів більше нічого бачити... у залі малювання тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном і стояв гомін».
РОДИНА
Касаясь трех великих океанов,
Она лежит, раскинув города,
Покрыта сеткою меридианов,
Непобедима, широка, горда.
Но в час, когда последняя граната
Уже занесена в твоей руке
И в краткий миг припомнить разом надо
Все, что у нас осталось вдалеке,
Ты вспоминаешь не страну большую,
Какую ты изъездил и узнал,
Ты вспоминаешь родину - такую,
Какой ее ты в детстве увидал.
Клочок земли, припавший к трем березам,
Далекую дорогу за леском,
Речонку со скрипучим перевозом,
Песчаный берег с низким ивняком.
Вот где нам посчастливилось родиться,
Где на всю жизнь, до смерти, мы нашли
Ту горсть земли, которая годится,
Чтоб видеть в ней приметы всей земли.
Да, можно выжить в зной, в грозу, в морозы,
Да, можно голодать и холодать,
Идти на смерть.. . Но эти три березы
При жизни никому нельзя отдать.
1941
Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.
Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під'їхала до великої брами. Він побачив світло. Машина зупинилися. Перше, що почув, був втомлений голос, який запитував, чи є у машині мерці. Шофер вилаявся на те, що скрізь стільки світла. Але той самий голос, котрий питав про мерців, зауважив, що немає ніякої потреби робити затемнення, коли все місто у вогні. Потім знов говорили коротко: про мерців, де їх скласти, та про живих, куди їх нести. Оскільки герой ще живий і усвідомлює це, його несуть разом з іншими пораненими до зали малювання. Спочатку він бачить довгий коридор, вірніше, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б» тощо, тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. Перед виходом на сходову площадку колона, а за нею мистецьки зроблений гіпсовий макет фризу Парфенона. На сходовій клітці зображення кумирів людства — від античних до Гітлера. Санітари несуть ноші швидко, тому герой не встигає усвідомити все, що він бачить, але здається йому те все напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, перевита камінним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться йому, бо «усе в мене боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите». І знову бачить герой двері з табличками і гіпсові копії з погрудь Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія. «А коли ми зайшли за ріг, з'явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору,— коридор тут був пофарбований у рожевий колір, аж ген у глибині, над дверима зали для малювання, висіла величезна мармиза Зевса, але до неї було ще далеко. Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». Він помітив і впізнав чудовий краєвид Того, і змальовану на ньому на першому плані в'язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав. «Аж ось широко відчинилися двері зали малювання, я впав туди під Зевсовим зображенням і заплющив очі. Я не хотів більше нічого бачити... у залі малювання тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном і стояв гомін».