Борьбе за счастье народа, за его освобождение от рабства и нищеты отдал свою лиру Н. А. Некрасов. Творчество гениальных писателей - Гоголя и Салтыкова-Щедрина, Тургенева и Толстого, Достоевского и Чехова - при всем различии художественной формы и идейного содержания их произведений, объединено глубокой связью с жизнью народа, правдивым изображением действительности, искренним стремлением служить счастью родины. Великие русские писатели не признавали «искусства для искусства» , они были глашатаями искусства общественно активного, искусства для народа. Раскрывая нравственное величие и духовное богатство трудового народа, они пробуждали у читателя сочувствие простым людям, веру в силу народа, его будущность.
Начиная с 18 века, русская литература повела страстную борьбу за освобождение народа от гнета крепостного права и самодержавия.
Это и Радищев, рисовавший самодержавный строй эпохи как «чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй» .
Это и Фонвизин, выставивший на позор грубых крепостников типа Простаковых и Скотининых.
Это и Пушкин, считавший важнейшей заслугой то, что в «свой жестокий век восславил он свободу» .
Это и Лермонтов, сосланный правительством на Кавказ и там нашедший свою преждевременную смерть.
Нет надобности перечислять все имена русских писателей, чтобы доказать верность нашей классической литературы идеалам свободы.
Наряду с остротой социальных проблем, характеризующих русскую литературу, необходимо указать на глубину и широту постановки ею моральных проблем.
Русская литература всегда старалась пробудить у читателя «чувства добрые» , протестовала против любой несправедливости. Пушкин и Гоголь впервые подняли свой голос в защиту «маленького человека» , скромного труженика; вслед за ними взяли под защиту «униженных и оскорбленных» Григорович, Тургенев, Достоевский. Некрасов. Толстой, Короленко.
Вместе с тем в русской литературе нарастало сознание, что «маленький человек» должен быть не пассивным объектом жалости, а сознательным борцом за человеческое достоинство. Эта мысль особенно ярко проявилась в сатирических произведениях Салтыкова-Щедрина и Чехова, осудивших всякое проявление покорности и угодливости.
Большое место в русской классической литературе уделено нравственным проблемам. При всем разнообразии трактовки нравственного идеала различными писателями нетрудно заметить, что для всех положительных героев русской литературы характерны неудовлетворенность существующим положением, неутомимый поиск истины, отвращение к пошлости, стремление активно участвовать в общественной жизни, готовность к самопожертвованию. Этими чертами герои русской литературы существенно отличаются от героев литературы Запада, действиями которых большей частью руководят погоня за личным счастьем, за карьерой, за обогащением. Герои русской литературы, как правило, не мыслят личного счастья без счастья родины и народа.
Русские писатели утверждали свои светлые идеалы прежде всего художественными образами людей с горячими сердцами, пытливым умом, богатой душой (Чацкий, Татьяна Ларина, Рудин, Катерина Кабанова, Андрей Болконский и др. )
Правдиво освещая российскую действительность, русские писатели не теряли веру в светлое будущее своей родины. Они верили, что русский народ «широкую, ясную грудью дорогу проложит себе…»
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.
Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Борьбе за счастье народа, за его освобождение от рабства и нищеты отдал свою лиру Н. А. Некрасов. Творчество гениальных писателей - Гоголя и Салтыкова-Щедрина, Тургенева и Толстого, Достоевского и Чехова - при всем различии художественной формы и идейного содержания их произведений, объединено глубокой связью с жизнью народа, правдивым изображением действительности, искренним стремлением служить счастью родины. Великие русские писатели не признавали «искусства для искусства» , они были глашатаями искусства общественно активного, искусства для народа. Раскрывая нравственное величие и духовное богатство трудового народа, они пробуждали у читателя сочувствие простым людям, веру в силу народа, его будущность.
Начиная с 18 века, русская литература повела страстную борьбу за освобождение народа от гнета крепостного права и самодержавия.
Это и Радищев, рисовавший самодержавный строй эпохи как «чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй» .
Это и Фонвизин, выставивший на позор грубых крепостников типа Простаковых и Скотининых.
Это и Пушкин, считавший важнейшей заслугой то, что в «свой жестокий век восславил он свободу» .
Это и Лермонтов, сосланный правительством на Кавказ и там нашедший свою преждевременную смерть.
Нет надобности перечислять все имена русских писателей, чтобы доказать верность нашей классической литературы идеалам свободы.
Наряду с остротой социальных проблем, характеризующих русскую литературу, необходимо указать на глубину и широту постановки ею моральных проблем.
Русская литература всегда старалась пробудить у читателя «чувства добрые» , протестовала против любой несправедливости. Пушкин и Гоголь впервые подняли свой голос в защиту «маленького человека» , скромного труженика; вслед за ними взяли под защиту «униженных и оскорбленных» Григорович, Тургенев, Достоевский. Некрасов. Толстой, Короленко.
Вместе с тем в русской литературе нарастало сознание, что «маленький человек» должен быть не пассивным объектом жалости, а сознательным борцом за человеческое достоинство. Эта мысль особенно ярко проявилась в сатирических произведениях Салтыкова-Щедрина и Чехова, осудивших всякое проявление покорности и угодливости.
Большое место в русской классической литературе уделено нравственным проблемам. При всем разнообразии трактовки нравственного идеала различными писателями нетрудно заметить, что для всех положительных героев русской литературы характерны неудовлетворенность существующим положением, неутомимый поиск истины, отвращение к пошлости, стремление активно участвовать в общественной жизни, готовность к самопожертвованию. Этими чертами герои русской литературы существенно отличаются от героев литературы Запада, действиями которых большей частью руководят погоня за личным счастьем, за карьерой, за обогащением. Герои русской литературы, как правило, не мыслят личного счастья без счастья родины и народа.
Русские писатели утверждали свои светлые идеалы прежде всего художественными образами людей с горячими сердцами, пытливым умом, богатой душой (Чацкий, Татьяна Ларина, Рудин, Катерина Кабанова, Андрей Болконский и др. )
Правдиво освещая российскую действительность, русские писатели не теряли веру в светлое будущее своей родины. Они верили, что русский народ «широкую, ясную грудью дорогу проложит себе…»
вір роздум на тему Любов
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.
Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Источник: Твір роздум на тему Любов
Объяснение: