Тостой Л.Н. написал свой рассказ «Кавказский пленник» в 70-ых годах XIX века. Писал он историю, которая на самом деле произошла с ним и его сослуживцами в то время, когда он служил на Кавказе. Весь рассказ описывает нам те события, когда Толстому чудом удалось избежать погони, но двое его товарищей попали в плен. Нужно было что-то делать. Это были два русских офицера – Жилин и Костылин. Сразу в глаза бросается то, то их имена очень созвучны, но по значению совершенно разные. Характер обоих героев тоже очень разный. Когда Жилин ехал к своей матери, то по пути подобрал Костылина. Во время поездки на них напали татары. Жилин повел себя очень храбро и стал защищаться, в то время как Костылин сразу побежал в крепость. Но даже такая трусость не смогла его В плену герои тоже по-разному себя ведут. Когда татары сказали им о сумме в 5000 рублей, которую они должны выплатить, то Костылин сразу же написал письмо домой и ждал денег. Жилин, напротив, дал согласие только на 500 рублей, а письмо отправил на другой адрес, ведь больше всего он не хотел, чтобы его мама переживала. Костылин постоянно скучал, пока ожидал денег, в Жилин планировал побег, ночами копая яму. Живя в плену Жили часто проявлял себя, как очень порядочный и добрый человек. Он сделал из глины куклу дочке хозяина, а потом починил самому хозяину часы. С тех пор к нему постоянно ходили люди и обращались за Так и жили они, пока Жилин не выкопал дыру. Одной ночью они оба выбрались на волю и побежали в горы. Весь путь Костылин был обузой своему товарищу. ОН не хотел снимать стоптанные ботинки, отчего ему было больно идти, он был толстым и не мог самостоятельно подниматься в гору и постоянно охал и кричал, чем один раз привлек внимание татарина, проезжавшего неподалеку. Жилин не бросил товарища, а взял на руки и понес. Конечно, он не смог с таким грузом убежать. Их снова схватили и бросили в яму. Будучи в яме, им было очень плохо. Костылин постоянно стонал, но Жилин все думал о побеге. Однажды он смог уговорить дочку хозяина им выбраться. Девочка сжалилась и принесла большой шест, но Костылин не захотел бежать. Так что Жилину пришлось идти одному. Он смог добраться до своих людей и стал служить дальше. Что же качается Костылина, то тот лежал в яме пока его не выкупили за 5000 рублей. Привезли его еле живого. У каждого читателя появляется вопрос, почему назвал Толстой свой рассказ «Кавказский пленник», ведь пленников то было два. Но на самом деле здесь есть очень глубокая мысль. Жилин был храбрым, сильным, работящим. Он смог убежать с плена и стал продолжать служить и людям. Но Костылин был ленив. Да, его выкупили из плена, но он так и остался в плену своих слабостей. На первый взгляд с двумя людьми произошло одно и тоже событие, но если смотреть на сердца и дух героев, то каждый пережил свое приключение.
Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття.
зацікавленість глибинними психічними процесами;
заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).
«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина». Творчість Василя Стефаника ввійшла в золотий фонд української літератури. Сучасники високо цінили його твори, називаючи В. Стефаника співцем селянської душі і володарем дум селянських. Улюблений жанр письменника — новела. Сьогодні Василя Стефаника називають майстром психологічної новели. Саме цим він завоював собі світову славу. До кращих психологічних творів письменника належить новела «Новина», в якій змальовано нестерпні умови життя галицького селянства, трагедію бідняка Гриця Летючого, що став злочинцем. Жахливі злидні, душевні муки штовхнули його на вбивство рідних дітей. Тут не має нічого вигаданого. У селі Трійці в 1898 році сталася та подія, що лягла в основу «Новини».
зацікавленість глибинними психічними процесами;
заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).
«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина». Творчість Василя Стефаника ввійшла в золотий фонд української літератури. Сучасники високо цінили його твори, називаючи В. Стефаника співцем селянської душі і володарем дум селянських. Улюблений жанр письменника — новела. Сьогодні Василя Стефаника називають майстром психологічної новели. Саме цим він завоював собі світову славу. До кращих психологічних творів письменника належить новела «Новина», в якій змальовано нестерпні умови життя галицького селянства, трагедію бідняка Гриця Летючого, що став злочинцем. Жахливі злидні, душевні муки штовхнули його на вбивство рідних дітей. Тут не має нічого вигаданого. У селі Трійці в 1898 році сталася та подія, що лягла в основу «Новини».