Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її «спеціальність»), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. «Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося». М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.
Манилов Человек ещё не пожилой, глаза сладкие, как сахар. Но вот этого сахару было чересчур много. В первую минуту разговора с ним скажешь, какой приятный человек, через минуту ничего не скажешь, а на третьей минуте подумаешь: «Черт знает, что такое!» Господский дом стоит на возвышении, открыт всем ветрам. Хозяйство в полном упадке. Ворует ключница, в доме постоянно чего-то не хватает. На кухне готовится бестолково. Слуги — пьяницы. На фоне всего этого упадка странно выглядит беседка с названием «Храм уединённого размышления». Супруги Маниловы любят целоваться, дарят друг другу милые безделушки (зубочистка в чехольчике), но при этом абсолютно не заботятся о благоустройстве дома. О таких, как Манилов, Гоголь говорит: «Человек так себе, ни то ни сё, ни в городе Богдан, ни в селе Селифан». Человек пустой и пошлый. Уже два года в кабинете лежит книжка с закладкой на 14 странице, которую он постоянно читает. Мечты бесплодны. Речь приторна и слащава (именины сердца) Удивился. Понимает, что эта незаконна, но не может отказать такому приятному человеку. Соглашается отдать крестьян бесплатно. Не знает даже, сколько душ у него умерло.
Коробочка Женщина пожилых лет, в чепце, с фланелью на шее. Небольшой домик, обои в доме старые, зеркала старинные. В хозяйстве ничего не пропадает, об этом говорит сеть на фруктовых деревьях и чепец на чучеле. К порядку приучила всех. Двор полон птицы, огород ухожен. Крестьянские избы хоть и построены врассыпную, но показывают довольство обитателей, поддерживаются, как следует. Коробочка всё знает о своих крестьянах, не ведёт никаких записок и помнит имена умерших наизусть. Хозяйственна и практична, знает цену копейке. Дубинноголовая, бестолковая, скупая. Это образ помещицы-накопительницы. Интересуется, зачем это Чичикову. Боится продешевить. Знает точно, сколько крестьян умерло (18 душ). На мертвые души смотрит так же, как на сало или пеньку: вдруг в хозяйстве пригодятся.
Ноздрёв Свежий, «как кровь с молоком», пышет здоровьем. Среднего роста, неплохо сложен. В тридцать пять лет выглядит так же, как и в восемнадцать. Конюшня, в которой две лошади. Псарня в отличном состоянии, где Ноздрёв себя чувствует, как отец семейства. В кабинете нет привычных вещей: книг, бумаги. А висит сабля, два ружья, шарманка, трубки, кинжалы. Земли неухоженные. Хозяйство шло само собой, так как основной заботой героя были охота и ярмарки — не до хозяйства. В доме ремонт не закончен, стойла пусты, шарманка неисправна, бричка проиграна. Положение крепостных, из которых он вытягивает всё, что можно, плачевно. Гоголь называет Ноздрёва «историческим» человеком, потому что ни одно собрание, на котором появлялся Ноздрёв, не обходилось без «истории». Слывёт за хорошего товарища, но всегда готов напакостить своему другу. «Разбитной малый», бесшабашный кутила, карточный игрок, любит приврать, бездумно тратит деньги. Хамство, наглое вранье, бесшабашность отражаются и в его отрывочной речи. Разговаривая, он постоянно перескакивает с одного предмета на другой, использует бранные выражения: «свинтус ты за это», «такая дрянь». У него, бесшабашного кутилы, казалось, легче всего было заполучить мёртвые души, а между тем он единственный, кто оставил Чичикова ни с чем.
Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її «спеціальність»), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. «Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося». М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.
Объяснение:
Манилов Человек ещё не пожилой, глаза сладкие, как сахар. Но вот этого сахару было чересчур много. В первую минуту разговора с ним скажешь, какой приятный человек, через минуту ничего не скажешь, а на третьей минуте подумаешь: «Черт знает, что такое!» Господский дом стоит на возвышении, открыт всем ветрам. Хозяйство в полном упадке. Ворует ключница, в доме постоянно чего-то не хватает. На кухне готовится бестолково. Слуги — пьяницы. На фоне всего этого упадка странно выглядит беседка с названием «Храм уединённого размышления». Супруги Маниловы любят целоваться, дарят друг другу милые безделушки (зубочистка в чехольчике), но при этом абсолютно не заботятся о благоустройстве дома. О таких, как Манилов, Гоголь говорит: «Человек так себе, ни то ни сё, ни в городе Богдан, ни в селе Селифан». Человек пустой и пошлый. Уже два года в кабинете лежит книжка с закладкой на 14 странице, которую он постоянно читает. Мечты бесплодны. Речь приторна и слащава (именины сердца) Удивился. Понимает, что эта незаконна, но не может отказать такому приятному человеку. Соглашается отдать крестьян бесплатно. Не знает даже, сколько душ у него умерло.
Коробочка Женщина пожилых лет, в чепце, с фланелью на шее. Небольшой домик, обои в доме старые, зеркала старинные. В хозяйстве ничего не пропадает, об этом говорит сеть на фруктовых деревьях и чепец на чучеле. К порядку приучила всех. Двор полон птицы, огород ухожен. Крестьянские избы хоть и построены врассыпную, но показывают довольство обитателей, поддерживаются, как следует. Коробочка всё знает о своих крестьянах, не ведёт никаких записок и помнит имена умерших наизусть. Хозяйственна и практична, знает цену копейке. Дубинноголовая, бестолковая, скупая. Это образ помещицы-накопительницы. Интересуется, зачем это Чичикову. Боится продешевить. Знает точно, сколько крестьян умерло (18 душ). На мертвые души смотрит так же, как на сало или пеньку: вдруг в хозяйстве пригодятся.
Ноздрёв Свежий, «как кровь с молоком», пышет здоровьем. Среднего роста, неплохо сложен. В тридцать пять лет выглядит так же, как и в восемнадцать. Конюшня, в которой две лошади. Псарня в отличном состоянии, где Ноздрёв себя чувствует, как отец семейства. В кабинете нет привычных вещей: книг, бумаги. А висит сабля, два ружья, шарманка, трубки, кинжалы. Земли неухоженные. Хозяйство шло само собой, так как основной заботой героя были охота и ярмарки — не до хозяйства. В доме ремонт не закончен, стойла пусты, шарманка неисправна, бричка проиграна. Положение крепостных, из которых он вытягивает всё, что можно, плачевно. Гоголь называет Ноздрёва «историческим» человеком, потому что ни одно собрание, на котором появлялся Ноздрёв, не обходилось без «истории». Слывёт за хорошего товарища, но всегда готов напакостить своему другу. «Разбитной малый», бесшабашный кутила, карточный игрок, любит приврать, бездумно тратит деньги. Хамство, наглое вранье, бесшабашность отражаются и в его отрывочной речи. Разговаривая, он постоянно перескакивает с одного предмета на другой, использует бранные выражения: «свинтус ты за это», «такая дрянь». У него, бесшабашного кутилы, казалось, легче всего было заполучить мёртвые души, а между тем он единственный, кто оставил Чичикова ни с чем.