ДАЮ 20б с сочинение - рассуждением на тему Как вы думаете, почему Л. Н. Толстой поместил свой рассказ ( Кавказский пленник) в " Четвёртую книгу для детей", т. е. в ( должен поместиться на всю страницу )
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Ахматова существенно обогатила лиро-эпическую разновидность жанра. Пути обновления жанра поэмы в ее творчестве были связаны с преломлением в поэтическом тексте памяти культуры. Какие же закономерности лежат в основе действия этого механизма? Как рождается в поэме Ахматовой уникальный вариант сопряжения лирического и эпического, явившийся сущностью ее жанрового новаторства? Как проявляет себя жанрообразующая функция «вечных образов» культуры в лиро-эпическом творчестве Ахматовой? В поисках ответа на поставленные во мы будем исходить из следующей гипотезы. Уникальность метода Ахматовой состоит в том, что все поэтической и культурной памяти вводится ею в структуру создаваемого текста- не только как смыслообразующий элемент, но и как жанровый. Поэтому вполне естественно, что вне учета всех видов межтекстуального диалога поэта с различными пластами культуры и литературы невозможно конкретно представить суть открытий Ахматовой в жанре лиро-эпоса, выявить основополагающие для формирования новой жанрово-стилевой парадигмы принципы преломления памяти культуры в поэтическом тексте Ахматовой, а значит, определить роль «вечных образов» культуры в формировании жанровой уникальности поэмы Ахматовой.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Ахматова существенно обогатила лиро-эпическую разновидность жанра. Пути обновления жанра поэмы в ее творчестве были связаны с преломлением в поэтическом тексте памяти культуры. Какие же закономерности лежат в основе действия этого механизма? Как рождается в поэме Ахматовой уникальный вариант сопряжения лирического и эпического, явившийся сущностью ее жанрового новаторства? Как проявляет себя жанрообразующая функция «вечных образов» культуры в лиро-эпическом творчестве Ахматовой? В поисках ответа на поставленные во мы будем исходить из следующей гипотезы. Уникальность метода Ахматовой состоит в том, что все поэтической и культурной памяти вводится ею в структуру создаваемого текста- не только как смыслообразующий элемент, но и как жанровый. Поэтому вполне естественно, что вне учета всех видов межтекстуального диалога поэта с различными пластами культуры и литературы невозможно конкретно представить суть открытий Ахматовой в жанре лиро-эпоса, выявить основополагающие для формирования новой жанрово-стилевой парадигмы принципы преломления памяти культуры в поэтическом тексте Ахматовой, а значит, определить роль «вечных образов» культуры в формировании жанровой уникальности поэмы Ахматовой.
Объяснение: