До ть, потрібно вставити слова терміново! 1. Перші кроки даються 2 Голова ... радіться з очима та вухами. 3. ... сльоза вісіхає. 4. Ту вівцю дерло стрижуть, яка ... мекає. 5. Свій пес ... кусає. 6. порожній посуд ... дзвенить. 7. ... бити того, хто НЕ боронитися. 8. Партач ... трісок Робить.
Довідка: найголосніше, Найшвидший, найнабрідлівіше, найважче, найболючіше, найбільше, найлегшим, найбільше.
характеристика братів – «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; – «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; – «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»
Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; – «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». – «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог
"Чудеса в нашей жизни"(по мотивам рассказа В.В.Набокова "Рождество")
Что должно произойти с человеком, утратившим смысл жизни, охваченным горем, поглощенным чувством неизбывной тоски? Что должно случиться, чтобы он прозрел, взглянул на мир другими глазами и возвратился к новой жизни? Да, с ним должно случиться чудо. А чудеса с людьми обыкновенно случаются в Рождество. С главным героем рассказа Слепцовым в Рождество случилось это чудо: посреди зимы из мертвого сухого кокона родилось нежное и прекрасное существо – роскошная бабочка. Слепцов, человек имени которого мы не знаем, известна только фамилия, переживает большое несчастье – смерть единственного ребенка, своего маленького сына. При этом читателю неизвестно, есть ли у Слепцова, жена, другие дети. В общем, Слепцов одинок, бес и полон безразличия, жизнь для него окончилась, все хорошее осталось в Он удивлялся, что еще жив, что может чувствовать, как блестит снег, как ноют от мороза зубы. Он заметил оснеженный куст, песьи следы, дальше торчали столбы мостика. Горько, гневно столкнул снег с перила. Все это заставило его вспомнить о тех днях, когда он был счастлив с сыном». И внезапно, совершенно неожиданно для себя он испытывает потрясшее его чувство удивления, радости, восторга – из кокона, принесенного в теплую комнату, вылупилась бабочка. Набоков пишет о том, что довелось пережить и почувствовать ему самому: он пережил смерть отца, он был тем самым мальчиком, который так увлекался бабочками, катался на своем велосипеде. Но тема смерти была близка автору с детских лет, поэтому он очень достоверно описывает чувства, испытываемые Слепцовым в Рождественскую ночь. И чудо рождения бабочки вывело омертвевшую душу Слепцова из состояния тоски и дало ей новое рождение. Слепцов наконец прозрел. «Слепцов открыл глаза и увидел…» Он увидел, как крылья, загнутые на концах, темно-бархатные, с четырьмя слюдяными оконцами, вздохнули в порыве нежного, восхитительного, почти человеческого счастья».