Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Дуня – молодая девушка, дочь станционного смотрителя. У нее рано умерла мать, и она была вынуждена принять скромное хозяйство в доме Самсона Вырина. Она была хозяйкой на все руки – могла и готовить, и прибраться. Отец не мог нарадоваться, глядя на свою домовитую, умную красавицу – дочь.
Она была очень приветлива и умела угодить и отцу, и всем гостям. Но однажды на почтовой станции появляется ротмистр Минский. Ему не могла не понравится красавица Дуня. Минский притворяется больным, входит в доверие к Самсону Вырину, и, обманным путем, увозит Дуню от отца в Петербург. На протяжении нескольких лет от нее нет ни одной весточки отцу.
Вырин пешком идет в Петербург, чтобы узнать о судьбе дочери, волнуется за нее. Но Минский его даже и порог не пускает. Хотя Вырин и узнает, что дочь его жива и богата, он все равно тревожится за нее, а она видимо совсем забыла о старике в своей благополучной жизни. Дуня приехала на родину, но поздно, когда отец умер. Она чувствует себя виноватой, но ничего уже изменить не может. Ей так и придется жить с камнем на сердце.
Ее судьбу вряд ли можно назвать счастливой, хотя детство она провела в доме любящего отца, а затем жила в роскоши и благополучии в доме Минского. Скорее это драматическая судьба, так ее всю жизнь будет мучить совесть и то, что она даже не простилась со стариком-отцом перед смертью.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Она была очень приветлива и умела угодить и отцу, и всем гостям. Но однажды на почтовой станции появляется ротмистр Минский. Ему не могла не понравится красавица Дуня. Минский притворяется больным, входит в доверие к Самсону Вырину, и, обманным путем, увозит Дуню от отца в Петербург. На протяжении нескольких лет от нее нет ни одной весточки отцу.
Вырин пешком идет в Петербург, чтобы узнать о судьбе дочери, волнуется за нее. Но Минский его даже и порог не пускает. Хотя Вырин и узнает, что дочь его жива и богата, он все равно тревожится за нее, а она видимо совсем забыла о старике в своей благополучной жизни. Дуня приехала на родину, но поздно, когда отец умер. Она чувствует себя виноватой, но ничего уже изменить не может. Ей так и придется жить с камнем на сердце.
Ее судьбу вряд ли можно назвать счастливой, хотя детство она провела в доме любящего отца, а затем жила в роскоши и благополучии в доме Минского. Скорее это драматическая судьба, так ее всю жизнь будет мучить совесть и то, что она даже не простилась со стариком-отцом перед смертью.