Просто так называют КОРОЛЕВСКАЯ АНАЛОСТАНКА.. . Порода такая.. .
Аналостанка Королевская - это порода полудлинношерстных кошек. Предки полудлинношерстной аналостанки родом с острова Аналостан. Нетрудно догадаться, что свое название порода получила именно из-за названия территории-прародительницы. Эти кошки были привезены в Америку в начале двадцатого века, где заводчики сразу же обратили внимание на неизвестного доселе пушистого зверька. После достаточно продолжительной селекции удалось вывести первый породистый экземпляр, чему свидетельствует документ о награде аналостанской королевской кошки на одной из выставок: «голубая лента и золотая медаль выставки общества Никербокер выданы чистокровной, снабженной аттестатом Королевской Аналостанке, вывезенной и выставленной известным любителем Я. Мали, эсквайром» .
Аналостанка королевская кошка достаточно крупный представитель семейства кошачьих. Аналостанка является едва ли не эталоном понятия «полудлинношерстный» . Шерсть у нее средней длины, покровный ворс слабо развит, подшерсток хорошо выражен. Тело приземистое, поскольку ноги у аналостанки довольно короткие и мощные. Грудина ярко выраженная, округлая. Лапы среднего размера, округлой формы. У аналостанки довольно короткий пушистый хвост, сужающийся от основания к кончику. Большая широкая голова с круглой мордой, шея короткая. Уши среднего размера, поставлены чуть узко. Глаза аналостанки – ее главное достоинство, они крупные, круглые, широко посаженные и очень яркие и выразительные.
Окрасы этих усатых братьев меньших бывают абсолютно различные, общим является только наличие полос по всему телу. Однако к выставкам допускаются только мраморные классические, поскольку считается, что именно у кошек этого окраса наиболее четко и приятно просматривается их «полосатость» .
Аналостанка, как и большинство американских пород очень подвижна, игрива, обладает сильным охотничьим инстинктом. Эти кошки очень независимы, настроение меняется очень часто, из-за чего повседневное общение с кошкой может быть слегка затруднит
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Аналостанка Королевская - это порода полудлинношерстных кошек. Предки полудлинношерстной аналостанки родом с острова Аналостан. Нетрудно догадаться, что свое название порода получила именно из-за названия территории-прародительницы. Эти кошки были привезены в Америку в начале двадцатого века, где заводчики сразу же обратили внимание на неизвестного доселе пушистого зверька. После достаточно продолжительной селекции удалось вывести первый породистый экземпляр, чему свидетельствует документ о награде аналостанской королевской кошки на одной из выставок: «голубая лента и золотая медаль выставки общества Никербокер выданы чистокровной, снабженной аттестатом Королевской Аналостанке, вывезенной и выставленной известным любителем Я. Мали, эсквайром» .
Аналостанка королевская кошка достаточно крупный представитель семейства кошачьих. Аналостанка является едва ли не эталоном понятия «полудлинношерстный» . Шерсть у нее средней длины, покровный ворс слабо развит, подшерсток хорошо выражен. Тело приземистое, поскольку ноги у аналостанки довольно короткие и мощные. Грудина ярко выраженная, округлая. Лапы среднего размера, округлой формы. У аналостанки довольно короткий пушистый хвост, сужающийся от основания к кончику. Большая широкая голова с круглой мордой, шея короткая. Уши среднего размера, поставлены чуть узко. Глаза аналостанки – ее главное достоинство, они крупные, круглые, широко посаженные и очень яркие и выразительные.
Окрасы этих усатых братьев меньших бывают абсолютно различные, общим является только наличие полос по всему телу. Однако к выставкам допускаются только мраморные классические, поскольку считается, что именно у кошек этого окраса наиболее четко и приятно просматривается их «полосатость» .
Аналостанка, как и большинство американских пород очень подвижна, игрива, обладает сильным охотничьим инстинктом. Эти кошки очень независимы, настроение меняется очень часто, из-за чего повседневное общение с кошкой может быть слегка затруднит
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).