Поема «Енеїда» І. Котляревського — перший твір нової української літератури, а сам автор увійшов в історію нашої культури як її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Письменник жив на межі двох століть — ХVІІІ і XIX. Саме тоді тривав розцінок барокового напряму в культурі й набував популярності бурлеск. А бурлескі твори пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. Особливо ручною для бурлескного пародіювання виявилася «Енеїда» давньоримського Мир і Вергілія. Пародії на Вергілієву «Енеїду» вийшли у Франції, Італії, Німеччині, Росії. У шкільні роки І. Котляревський вивчав твори Вергілія, знав бурлескські пародії твору в європейській літературі, а тому писав свою творчість як переосмислення римського оригіналу до української дійсності, прагнув надати твору народно-національного колориту.
«Енеїда» Вергілія в урочистому й піднесеному тоні розповідає про доблесть Енея — предка роду Юліїв, прославляє політику Риму. В основі сюжету — ліпший античний міф: на десятий рік війни між троянцями та греками зруйнували Трою, а Еней із рештою троянців за велінням богів поплив до чужої землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій.
« Енеїда» Вергілія — це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Поема Вергілія має дванадцять частин і написана гекммгіром. Це твір класицизму. За Вергілієм, все підвладне волі богів-вершитиме людина — це пасивна іграшка в руках богів.
І. Котляревський переробив епопею Вергілія на український лад. У поемі І. Котляревського діють паралельно дві сюжетні лінії: реальні мандри запорозьких козаків після скасування Січі та канва сюжету поеми Вергілія.
«Енеїда» І. Котляревського зображує побут України другої половини XVIII – XIX століття. Це сатирично-гумористичний твір, пародія на «Енеїду»Вергілія. За жанром — бурлескно-травестійна поема, в якій у жартівливому, стилі зображені життя та побут різних верств українського суспільства. Поема І. Котляревського утверджує велич українського народу, його волю прагнення і життєлюбство. Його герої — це люди здорові, життєрадісні, які діють в реальному житті. «Енеіда» І. Котляревського — це твір просвітитель- реалізму, написаний чотиристопним ямбом, має шість частин.
Отже, можна дійти висновку, що «Енеїда» І. Котляревського — це цілком оригінальний твір, сповнений національного колориту, суто народного гумору, яким уже понад двісті років зачитується український читач.
Что Базаров говорит о любви? «А все-таки я скажу, что человек, который всю жизнь поставил на карту женской любви и когда ему эту карту убили, раскис и опустился до того, что ни на что не стал этакой человек — не мужчина, не самец» . Столь же удивительно и другое его высказывание: «И что за таинственные отношения между мужчиной и женщиной? Мы, физиологи, знаем, какие это отношения. Ты ка анатомию глаза: откуда тут взяться, как ты говоришь, загадочному взгляду? Это все романтизм, чепуха, гниль, художество» . Слова «романтизм» и «гниль» он ставит в один ряд, для него это как будто синонимы.
“Этакое богатое тело! Хоть сейчас в анатомический театр” — так оценивает Базаров прекрасный экземпляр “той же лягушки” — Одинцову. Отношение братьев Кирсановых к Фенечке. Павел Петрович в бреду восклицает: «Ах, как я люблю это пустое существо! » По-другому любит Базаров. Его взгляды на женщину, на любовь иногда называют циничными. Так ли это? В его отношении, например, к Фенечке больше человечности и уважения, чем в нелепой страсти к ней Павла Петровича. «Она мать – ну, и права» (Базаров)
Последний афоризм в жизни Базарова — его слова, обращенные к Одинцовой: “Дуньте на умирающую лампаду, и пусть она погаснет”. Поэтично. И слова эти сказал уже не тот Базаров, который гордо провозглашал: “Рафаэль гроша медного не стоит”. И не тот Базаров, который рекомендовал “не говорить красиво”.
Поема «Енеїда» І. Котляревського — перший твір нової української літератури, а сам автор увійшов в історію нашої культури як її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Письменник жив на межі двох століть — ХVІІІ і XIX. Саме тоді тривав розцінок барокового напряму в культурі й набував популярності бурлеск. А бурлескі твори пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. Особливо ручною для бурлескного пародіювання виявилася «Енеїда» давньоримського Мир і Вергілія. Пародії на Вергілієву «Енеїду» вийшли у Франції, Італії, Німеччині, Росії. У шкільні роки І. Котляревський вивчав твори Вергілія, знав бурлескські пародії твору в європейській літературі, а тому писав свою творчість як переосмислення римського оригіналу до української дійсності, прагнув надати твору народно-національного колориту.
«Енеїда» Вергілія в урочистому й піднесеному тоні розповідає про доблесть Енея — предка роду Юліїв, прославляє політику Риму. В основі сюжету — ліпший античний міф: на десятий рік війни між троянцями та греками зруйнували Трою, а Еней із рештою троянців за велінням богів поплив до чужої землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій.
« Енеїда» Вергілія — це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Поема Вергілія має дванадцять частин і написана гекммгіром. Це твір класицизму. За Вергілієм, все підвладне волі богів-вершитиме людина — це пасивна іграшка в руках богів.
І. Котляревський переробив епопею Вергілія на український лад. У поемі І. Котляревського діють паралельно дві сюжетні лінії: реальні мандри запорозьких козаків після скасування Січі та канва сюжету поеми Вергілія.
«Енеїда» І. Котляревського зображує побут України другої половини XVIII – XIX століття. Це сатирично-гумористичний твір, пародія на «Енеїду»Вергілія. За жанром — бурлескно-травестійна поема, в якій у жартівливому, стилі зображені життя та побут різних верств українського суспільства. Поема І. Котляревського утверджує велич українського народу, його волю прагнення і життєлюбство. Його герої — це люди здорові, життєрадісні, які діють в реальному житті. «Енеіда» І. Котляревського — це твір просвітитель- реалізму, написаний чотиристопним ямбом, має шість частин.
Отже, можна дійти висновку, що «Енеїда» І. Котляревського — це цілком оригінальний твір, сповнений національного колориту, суто народного гумору, яким уже понад двісті років зачитується український читач.
«А все-таки я скажу, что человек, который всю жизнь поставил на карту женской
любви и когда ему эту карту убили, раскис и опустился до того, что ни на что не стал этакой человек — не мужчина, не самец» .
Столь же удивительно и другое его высказывание: «И что за таинственные отношения между мужчиной и женщиной? Мы, физиологи, знаем, какие это отношения.
Ты ка анатомию глаза: откуда тут взяться, как ты говоришь, загадочному взгляду? Это все романтизм, чепуха, гниль, художество» . Слова «романтизм» и «гниль» он ставит в один ряд, для него это как будто синонимы.
“Этакое богатое тело! Хоть сейчас в анатомический театр” — так оценивает Базаров прекрасный экземпляр “той же лягушки” — Одинцову.
Отношение братьев Кирсановых к Фенечке. Павел Петрович в бреду восклицает: «Ах, как я люблю это пустое существо! »
По-другому любит Базаров.
Его взгляды на женщину, на любовь иногда называют циничными. Так ли это?
В его отношении, например, к Фенечке больше человечности и
уважения, чем в нелепой страсти к ней Павла Петровича. «Она мать – ну, и
права» (Базаров)
Последний афоризм в жизни Базарова — его слова, обращенные к Одинцовой: “Дуньте на умирающую лампаду, и пусть она погаснет”. Поэтично. И слова эти сказал уже не тот Базаров, который гордо провозглашал: “Рафаэль гроша медного не стоит”. И не тот Базаров, который рекомендовал “не говорить красиво”.