коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.
самого свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір — це сатира на сучасну йому ію.
звернімося до тексту романа. про імператора ліліпути автор говорить з іронією. "відраза і жах всесвіту", імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. "самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього". у цій людині всі впізнали короля георга і, що правив ією в 1714—1726 роках.
як можна стати міністром? мабуть, на це можна так відповісти: "треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах". у ліліпутії це проходить дещо інакше. придворні танцюють на канаті у цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. хто найвище стрибає, тому й найвищі посади.
у період написання своєї книги свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вітам. ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів, тремексени — прихильники високих підборів на взутті, слемексени — низьких. на всі урядові посади імператор ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.
між ліліпутією та блефуску точаться війни. що ж є їх причиною? з'ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців. нікчемний привід, а і гинуть люди. тут вже не до сміху.письменник вважав, що читача треба не розважати, а будити в ньому злість, примушувати бачити себе у справжньому вигляді. не випадково дж. свіфт писав: "сатира — своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить, як правило, обличчя всіх, крім свого власного".
сміх письменника — це засіб боротьби із суспільством, в якому викриваються його брехливість і вади. свіфт — викривач тогочасних порядків. він порівнює царський двір з помийницею, сенат — із табуном гусей.
гуллівер відкрив маленький світ, щоб продемонструвати нищість і безглуздість державних установ ліліпутії. оскільки ліліпутія — це алегорія, то зрозуміло, що ія, яку критикує свіфт, не може бути прикладом для інших держав. а це вже серйозний висновок.
тому я і вважаю, що твір свіфта — складний політичний твір.
коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.
самого свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір — це сатира на сучасну йому ію.
звернімося до тексту романа. про імператора ліліпути автор говорить з іронією. "відраза і жах всесвіту", імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. "самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього". у цій людині всі впізнали короля георга і, що правив ією в 1714—1726 роках.
як можна стати міністром? мабуть, на це можна так відповісти: "треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах". у ліліпутії це проходить дещо інакше. придворні танцюють на канаті у цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. хто найвище стрибає, тому й найвищі посади.
у період написання своєї книги свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вітам. ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів, тремексени — прихильники високих підборів на взутті, слемексени — низьких. на всі урядові посади імператор ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.
між ліліпутією та блефуску точаться війни. що ж є їх причиною? з'ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців. нікчемний привід, а і гинуть люди. тут вже не до сміху.письменник вважав, що читача треба не розважати, а будити в ньому злість, примушувати бачити себе у справжньому вигляді. не випадково дж. свіфт писав: "сатира — своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить, як правило, обличчя всіх, крім свого власного".
сміх письменника — це засіб боротьби із суспільством, в якому викриваються його брехливість і вади. свіфт — викривач тогочасних порядків. він порівнює царський двір з помийницею, сенат — із табуном гусей.
гуллівер відкрив маленький світ, щоб продемонструвати нищість і безглуздість державних установ ліліпутії. оскільки ліліпутія — це алегорія, то зрозуміло, що ія, яку критикує свіфт, не може бути прикладом для інших держав. а це вже серйозний висновок.
тому я і вважаю, що твір свіфта — складний політичний твір.
разноцветно-голубое
волнами шумящее,
чайками кричащее,
чистое, солёное,
тёплое, рифлёное
с небом обнимается,
солнцу
автор: л. зубаненко
дельфин
о дельфинах всем известно —
нет животных интересней:
острый ум, движенья ловки
и легки для дрессировки.
автор: н. матюх
домик на дне океана
на дне океана живет осьминог,
его там и папа, и мама живет,
живет там большая морская семья -
отец осьминогов и сыновья.
они межу рифов в пещерке живут,
у них там и дом, и семейный уют,
там мама их любит и бережет,
чтоб их не обидел большой кашалот,
чтоб их не застала акула врасплох,
когда они водят большой хоровод,
когда выплывают они погулять,
с морскими ежами в футбол погонять.
они тоже дети, хоть в море живут,
и ценят, и любят уют.
автор: а. слоников
кораблик
матросская шапка,
веревка в руке,
тяну я кораблик
по быстрой реке,
и скачут лягушки
за мной по пятам
и просят меня:
- прокати, капитан!
автор: а. барто
кто утюжит море?
вода после шторма
всегда в беспорядке:
виднеются всюду
морщины и складки.
чтоб выровнять море
вблизи и вдали,
всё время утюжат его
корабли.
автор: в.орлов
медузы
под водой
в прозрачных блузах
важно плавают медузы.
не спеша, неторопливо,
чтобы выглядеть красиво.
вот какие модницы,
модницы-подводницы.
автор: и. махонина
море утренней волной
море, утренней волной,
принесёт на берег свой
и оставит для детей
уйму нужных им вещей:
камни гладкие, как мыло
(ими море волны мыло);
тину, словно прядь волос
с гребешка стряхнул утёс;
и принцесс морских игрушки –
настоящие ракушки.
автор: н. белостоцкая
море шепчет не грусти
море шепчет не грусти,
лучше в гости приходи.
подарю тебе ракушку,
ласково шепну на ушко,
искупаю в пене даже,
полежишь со мной на пляже.
улыбнёшься облакам,
а потом вернёшься к нам.
автор: г. польняк
море, я к тебе бегу!
море,
я к тебе бегу!
я уже на берегу!
я бегу к твоей волне,
а волна
бежит ко
автор: э.мошковская
морские звездочки
звездочки морские
новый год встречали.
и коралл, как ёлку,
дружно наряжали.
только нет игрушек
в море под водой.
и пришлось им ветки
украшать собой.
автор: и. сударева
о чём грустят кораблики?
о чём грустят кораблики
от суши вдалеке?
грустят, грустят кораблики
о мели на реке,
где можно на минуточку
присесть и отдохнуть,
и где совсем ничуточки
не страшно утонуть.
автор: в.лунин
ракушки
море вынесло ракушки
на пологий бережок
и как будто для просушки
положило на песок. -
пусть лежат на берегу,
я за ними прибегу!
автор: и. махонина
теплоход
теплоход пропах туманом,
штормом, солнцем, океаном.
мачты пахнут облаками,
флаги - синими ветрами,
солью - палубные доски,
глубиною - якоря.
макаронами по-флотски
пахнет камбуз корабля.
автор: в.орлов
у реки волна речная
у реки волна речная.
у ручья волна – ручная.
у лесной тропинки
мы к ручью присядем
и по мокрой спинке
мы ручей погладим.
автор: с. махотин
шторм
что сегодня с морем сталось?
все оно перемешалось!
и вскипает, и клокочет
в глубине и наверху -
будто кто-то сделать хочет
великанскую уху.
поварешкою
мешает,
пену белую
снимает,
тут подсыпал,
там
- так и есть!
пересолил!
автор: м. бородицкая
я в море заплыл
я в море заплыл
и лежу на спине.
какая-то птица
парит в вышине.
какая-то рыба
на дне,
в глубине,
глядит, как над ней
я парю на спине.
автор: м.бородицкая
я рисую море
я рисую море,
голубые дали.
вы такого моря
просто не видали!
у меня такая
краска голубая,
что волна любая
просто как живая!
я сижу тихонько
около прибоя -
окунаю кисточку
в море голубое.
автор: в.орло