Детство… Что же это? Словари подсказывают нам, что это один из периодов жизни человека. Но этого мало, чтобы определить столь широкое понятие. Детство - это прежде всего наши мечты, идеалы. Летом, радуясь жаркому солнцу, мы мечтали о том, лишь бы оно длилось как можно дольше. И как же мы наслаждались чудесным вкусом шоколадного мороженого! Осенью мечтали о зиме, когда можно беззаботно поваляться в снегу и ощутить «запах снега», любоваться блеском снежного покрова в вечернее время. Детство нашего молодого поколения было счастливым. Ведь у нас было всё, что нужно любому ребенку: любящие родные и близкие, наши друзья, общение с которыми крепло год от года. Нам было интересно смотреть кукольные спектакли, и мы смеялись вместе с кукольными героями, переживали с ними! Закрывая глаза, мы невольно переносились в сказочный мир и верили в чудеса! Детство для нас было временем, когда каждый ребенок создавал себе кумиров, так называемых идеалов для подражания. Радует, что мы выросли мирное время, когда никто не мог потревожить этот чудесный «сон». А каковы воспоминания тех, чье детство было связано с Великой Отечественной войной? О чем же были их мечты? Задаваясь этим вопросом, перелистываю сборник документальных рассказов «Дети военной поры». Перед глазами встает страшная картина: женщины провожают детей из блокадного Ленинграда. Катер отчаливает от берега. И вот матери видят, как на него пикирует самолет со свастикой, как тонут, гибнут их дочери, сыновья. Лишь белые панамки плывут по воде. Война в жестокой слепоте своей соединяет несоединимое: дети и кровь, дети и смерть. В эти трудные годы наша страна делала все, чтобы уберечь детей от страданий. Но порой эти усилия оставались тщетными. Когда дети беспощадной волею войны оказывались в пекле страданий и невзгод, они вели себя как герои, вынесли то, что, казалось бы, и взрослому преодолеть не всегда под силу. Читая в этой книге про мальчишек, которые были разведчиками, токарями, пахарями, поэтами, защитниками убеждаешься в том, что они выдержали войну и победили вместе со взрослыми. Фронт, партизанский край, тыл. Эвакуация, оккупация, потери, поиски, встречи через десятилетия… Истории военных и послевоенных лет, сюжеты драматические и почти детективные. Судьбы тех, кого война застигла в младенчестве, и тех ребят военной поры, которые сами давно уже стали бабушками и дедами, но в жизни которых ее черный след тянется и сейчас. Из всего этого складывается не просто объемная картина, а целая панорама войны с детьми на переднем плане жизни у всего воюющего народа. Выживут они – выживет народ, его история, идеалы, будущее! Они отдали свое детство – настоящее, солнечное, с книгами и тетрадями, смехом, играми, праздниками. Отдали, чтобы земля осталась землей людей, у которых жизнь обязательно должна начинаться с книг и тетрадей, игр и праздников. Самой природой, условиями существования рода человеческого детям предназначено жить в мире, оберегаемом взрослыми. Война на время разрушила этот закон, но она же и доказала: когда страна в самых трагических обстоятельствах, на пределе возможностей считает своей важнейшей исторической миссией детства, она победит все! И сегодня, спустя 65 лет, мы должны сохранять мир, который отстоял русский народ в те страшные годы. Это должно быть главной миссией жизни человечества! Недаром в известной детской песни поется: Мы не дадим стать пеплом и золой Тому, что красотой земной зовется. Пусть будет мирным небо над землей, Пусть вечно детство звонкое смеется!
Відповідь:Після закінчення університету Джонатан поїхав до матері, яка на той час мешкала у Лестері (Англія), пробувши там декілька місяців, влаштувався секретарем до сера Уільяма Темпла, батько якого був великим другом їхньої родини. Джонатан пробув у нього близько 2-х років.
Повернутися до Ірландії змусили лікарі, занепокоєні станом здоров'я Свіфта. Однак погіршення здоров'я не припинилося, і Джонатан знову повертається до Англії, до маєтку Уільяма Темпла.
Стан матеріального забезпечення Свіфта бажав бути кращим. Це змушувало майбутнього письменника шукати засобів для існування. Одним із них був сан священика. Однак ця професія не приваблювала Джонатана. Тоді Уїльям Темпл запропонував Свіфтові посаду секретаря і відповідне жалування. Не хвилюючись про те, що все в його житті визначається суто корисливими інтересами, Свіфт спокійно
Джонатана Свіфта
приймає священицький сан. Він придбав пребенду на півночі Ірландії, але втомившись від виконання своїх обов'язків за декілька місяців, повернувся до Англії і жив у маєтку Уільяма Темпла до смерті останнього. Окрім певної суми грошей, Темпл заповів йому турбуватися про видання свого посмертного зібрання творів і отримувати прибутки цих публікацій.
У маєтку сера Уільяма Темпла розпочинається літературна діяльність Джонатана Свіфта. Працюючи секретарем. Джонатан мав можливість користуватися величезною бібліотекою.
Читав майбутній письменник по 10—12 годин щодня.
Незважаючи на те, що ставився до своєї професії священика досить серйозно, його можна було, як і раніше, звинуватити у поверховому ставленні до ученого богослов'я. Він вважав своїм першочерговим завданням наблизитися до духовного життя свого віку і розібратися у ньому. Тому найбільше уваги він приділяє творчості античних авторів.
Його перші літературні праці — це памфлети, написані як відгук на важливі, актуальні питання суспільно-політичного й літературного життя в Англії. Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.
Перебуваючи на службі у сера Уільяма Темпла, Свіфт написав свій перший сатиричний памфлет "Битва книжок" (1697).
Після смерті Темпла у 1699 році вимушений був шукати нове місце роботи. У 1701 році він отримав ступінь доктора богослов'я і місце вікарія у Ларакорі, Ірландія.
Пояснення: Ето скопирувано с интернета и малинькая часть если нет то напиши в коментарях мені добре ?
Відповідь:Після закінчення університету Джонатан поїхав до матері, яка на той час мешкала у Лестері (Англія), пробувши там декілька місяців, влаштувався секретарем до сера Уільяма Темпла, батько якого був великим другом їхньої родини. Джонатан пробув у нього близько 2-х років.
Повернутися до Ірландії змусили лікарі, занепокоєні станом здоров'я Свіфта. Однак погіршення здоров'я не припинилося, і Джонатан знову повертається до Англії, до маєтку Уільяма Темпла.
Стан матеріального забезпечення Свіфта бажав бути кращим. Це змушувало майбутнього письменника шукати засобів для існування. Одним із них був сан священика. Однак ця професія не приваблювала Джонатана. Тоді Уїльям Темпл запропонував Свіфтові посаду секретаря і відповідне жалування. Не хвилюючись про те, що все в його житті визначається суто корисливими інтересами, Свіфт спокійно
Джонатана Свіфта
приймає священицький сан. Він придбав пребенду на півночі Ірландії, але втомившись від виконання своїх обов'язків за декілька місяців, повернувся до Англії і жив у маєтку Уільяма Темпла до смерті останнього. Окрім певної суми грошей, Темпл заповів йому турбуватися про видання свого посмертного зібрання творів і отримувати прибутки цих публікацій.
У маєтку сера Уільяма Темпла розпочинається літературна діяльність Джонатана Свіфта. Працюючи секретарем. Джонатан мав можливість користуватися величезною бібліотекою.
Читав майбутній письменник по 10—12 годин щодня.
Незважаючи на те, що ставився до своєї професії священика досить серйозно, його можна було, як і раніше, звинуватити у поверховому ставленні до ученого богослов'я. Він вважав своїм першочерговим завданням наблизитися до духовного життя свого віку і розібратися у ньому. Тому найбільше уваги він приділяє творчості античних авторів.
Його перші літературні праці — це памфлети, написані як відгук на важливі, актуальні питання суспільно-політичного й літературного життя в Англії. Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.
Перебуваючи на службі у сера Уільяма Темпла, Свіфт написав свій перший сатиричний памфлет "Битва книжок" (1697).
Після смерті Темпла у 1699 році вимушений був шукати нове місце роботи. У 1701 році він отримав ступінь доктора богослов'я і місце вікарія у Ларакорі, Ірландія.
Пояснення: Ето скопирувано с интернета и малинькая часть если нет то напиши в коментарях мені добре ?