ДУБРОВСКИЙ 1.Что двигало Троекуровым? А Дубровским?
2.Что для того нужно было сделать обоим помещикам?
3.Почему мир не был достигнут?Какие качества характера героев этому помешали?
4.Возможна ли была дружба двух помещиков? Или она была обречена с самого начала? Аргументируйте свое ответ.
5.Кто ещё пострадал из-за вражды помещиков? Каким образом?

Письменник досягає цього різними художніми знахідками. так, в усмішці «ох, і лікували нас він, змальовуючи бабу палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення: хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби. усмішка «газета – дуже велике діло» має іншу особливість. вона починається такими рядками: «я тут не натякатиму про те, що таке газета. усі знають, шо це діло дуже велике й дуже поважне. недарма ж її (газету) звуть шостою державою. я тільки розкажу, як треба користуватись газетою, щоб вона справді йшла до діла…» такий серйозний початок усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від протилежного. йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети в його господарст стверджується детально, послідовно і теж за певними рубриками (як і у творі «ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива, молочарство, пасічництво.. але найпотрібніша газета в справі виховання дітей. цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей одною’ газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до другої, як зшиток. і от як не слухає ванько, берете той зшиток та його по голові: - не слухаєш, сукин ти сину! а для чого я газету передплачую? ! іта р-р-раз! р-р-раз! і дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і богу молиться…» проте у своєму щоденникові остап вишня занотовує: «все життя гумористом! господи! збожеволіти можна від суму! » чи не парадоксальні ці твердження? ні, бо автор вишнівських усмішок підмітив саму природу сміху, гумору, що часто виростає з контрасту, зокрема веселого і сумного. така й іворча натура гумориста: пильно підмічати в житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! сам остап вишня щиро зізнається: «умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! у моєму сміхові завжди бачив народ…» найвищий гонорар для гумориста – веселий блиск в очах народу. у щоденнику «думи мої, думи…» письменник міркує, що ж є основою праці літератора, і переконливо стверджує: талант і чесність. чесність – значить правдивість, неможливість спекулятивних тем, оцінок, творчості за вказівкою зверху («чево ізволіте? ямб? на скільки порцій? ! » – кредо прикажчика в літературі).

Врассказе описаны будни деревенской сибирской жизни, в том числе и школы. эта жизнь, которая показана глазами маль­чика витьки, нехитрая, но она научила мальчика отличать доб­ро и зло, ценить дружбу, уважительно относиться к учителям. учитель и учительница в рассказе показаны как лучшие люди, преподавшие детям нравственные уроки, тем они заслужили человеческую память. в те времена слово «учитель» звучало не так, как сегодня, и со школьной фотографией связа­но многое в жизни мальчика. одна только фраза: «школьная фотография жива до сих пор. она пожелтела, обломалась по углам. но всех этих я узнаю не ней. много их полегло в войну» — говорит о связи времен, которая свершилась благода­ря учителям. учитель имеет бледноватое по сравнению с деревенскими лицо, волосы зачесаны назад, печальные и добрые глаза. инте­ресно то, что ему было двадцать пять лет, а ведет он себя как умудренный опытом человек. дядя левонтий, сосед мальчика, человек  непоэтичный, при­земленный, это видно по деталям описания его избы. бабушка, екатерина петровна, несколько суетливая, вор­чаливая, но добрая, заботливая, настоящая бабушка у  которой мальчик научится самым основным жизненным правилам. люди в селе живут просто: доброе отношение друг к другу и лежат в основе их взаимоотношений. они и радости, и беды переживают вместе. вспомним эпизоды с дровами (люди учителю) и со змеей (учитель был готов любой ценой защитить детей). эта жизнь описана астафьевым так заманчиво, почти поэтич­но, понятно, что он с любовью вспоминает о ней.