Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві, іноді навіть полярні.
Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет “…весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно займається і носиться із самим собою”.
Й. В. Гете, навпаки, переконаний, що Гамлет – “прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина”. Він трактував цей образ як своєрідного Фауста, «проклятого поета», змушеного спокутувати гріхи цивілізації. Особливого значення набув цей образ у романтиків. Саме вони розкрили «вічність» і універсальність образу, створеного Шекспіром. Гамлет у їхньому тлумаченні — чи не перший романтичний герой, який болісно переживає недосконалість світу. Про «Гамлета» написано кілька тисяч книг і статей. Але серед них важко знайти два твори, які б повністю збігалися в інтерпретації твору Шекспіра. Жоден шедевр світової літератури не породив настільки великої кількості думок, як «Гамлет».
Критика шекспірівського «Гамлета» відбила боротьбу майже всіх течій суспільно-філософської та естетичної думки, починаючи з XVII століття. Ця історія показує, що в кожен період суспільного життя проблема «Гамлета» поставала в новому світлі й отримувала рішення відповідно світогляду критиків, які зверталися до неї.
У кожну епоху представники того чи іншого напряму вважали свою точку зору не тільки найправильнішою, але й найбільш відповідною задумам Шекспіра.
У кожного з нас є свій Гамлет, такий, яким ми його бачимо, відчуваємо. Комусь він здається занадто повільним та нерішучим, комусь – відважним і сміливим.
Гадаю, що найважливіше – мати власну точку зору і власне рішення. А ще – перед його прийняттям треба добре подумати і лише тоді втілювати у життя свої задуми.
Объяснение:
Відповідь:
1. Минуле Елізи (лондонська квіткарка; п'яниця-батько — смітникар; життя в жебрацьких кварталах).
2. Експеримент професора фонетики Хіггінса — перетворення вуличної квіткарки на справжню леді:
а) здібності Елізи (з легкістю опановує літературну англійську мову; жадібно всмоктує справжні багатства духовної культури);
б) духовна перевага дівчини над аристократичним середовищем (високі принципи чесності, працьовитість, вимогливість до себе);
в) завоювання Елізою серця Фредді;
г) любов Елізи до Хіггінса, який її не цінує;
д) гармонійна особистість (талановита дівчина з народу стає по-справжньому гармонійною особистістю).
Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві, іноді навіть полярні.
Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет “…весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно займається і носиться із самим собою”.
Й. В. Гете, навпаки, переконаний, що Гамлет – “прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина”. Він трактував цей образ як своєрідного Фауста, «проклятого поета», змушеного спокутувати гріхи цивілізації. Особливого значення набув цей образ у романтиків. Саме вони розкрили «вічність» і універсальність образу, створеного Шекспіром. Гамлет у їхньому тлумаченні — чи не перший романтичний герой, який болісно переживає недосконалість світу. Про «Гамлета» написано кілька тисяч книг і статей. Але серед них важко знайти два твори, які б повністю збігалися в інтерпретації твору Шекспіра. Жоден шедевр світової літератури не породив настільки великої кількості думок, як «Гамлет».
Критика шекспірівського «Гамлета» відбила боротьбу майже всіх течій суспільно-філософської та естетичної думки, починаючи з XVII століття. Ця історія показує, що в кожен період суспільного життя проблема «Гамлета» поставала в новому світлі й отримувала рішення відповідно світогляду критиків, які зверталися до неї.
У кожну епоху представники того чи іншого напряму вважали свою точку зору не тільки найправильнішою, але й найбільш відповідною задумам Шекспіра.
У кожного з нас є свій Гамлет, такий, яким ми його бачимо, відчуваємо. Комусь він здається занадто повільним та нерішучим, комусь – відважним і сміливим.
Гадаю, що найважливіше – мати власну точку зору і власне рішення. А ще – перед його прийняттям треба добре подумати і лише тоді втілювати у життя свої задуми.