Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Несчастье Акакия Акакиевича постигает и генерала, тем самым уравнивая их, две крошечные фигурки, равные перед лицом Всевышнего. Этой мысли, в частности, служит явная перекличка сцен пропажи шинели у Акакия Акакиевича и у «значительного лица».
Неправедный старец является гонителем св. Акакия, находящегося у него в послушании, так и в подчинении у «значительного лица» находится Акакий Акакиевич, и «значительное лицо» выступает в финале его гонителем. Как в Житии св. Акакия происходит пробуждение совести «неправедного старца» под влиянием разговора с умершим послушником Акакием, так и «значительное лицо» после встречи с «живым мертвецом» Акакием Акакиевичем меняется в лучшую сторону.
Жизнь Акакия Акакиевича — это не обычная «жизнь», а «житие». Акакий Акакиевич — «мученик 14-го класса». Земное бытие мученика посмертная молва окружила легендарными подробностями.
Смерть «маленького человека» обретает у Гоголя черты космического катаклизма.
Судьба Акакия Акакиевича — судьба человека вообще перед лицом Бога, вселенной. Его основной и, кажется, единственный талант заключался в довольствоваться тем, что у него есть. Это помогает ему преодолевать все противоречия жизни и в какой-то степени становится проявлением «бесстрастия». С утратой этого свойства Акакий Акакиевич утрачивает и саму жизнь.
Его поведение перед смертью полностью противоречит смирению. В предсмертном бреду Акакий Акакиевич произносит гневливые, злые слова. Это еще один момент соприкосновения с «Лествицей».
Казалось бы, на примере «Шинели» можно говорить о том, что писатель наследует в ней традицию житийного жанра. Однако сопоставление текста повести и текста жития сложнее, чем простая параллель. В случае с Акакием Акакиевичем о святости говорить нельзя.
Финал повести звучит и как «торжество правды», как изображение посмертного бунта Башмачкина против «значительных лиц», т. е. как грозная возможность бунта, а не ее реализация, как борьба не героя, а автора против деспотизма сильных мира, как выражение и мести и возмездия слабых. Значение финала исследователи связывали не только с образом Башмачкина, но и с образом «значительного лица». И нередко получалось, что повесть написана лишь для того, чтобы показать раскаяние генерала.
Обобщение: Значительные лица должны испытывать свою вину за трагическую судьбу Акакия Акакиевича. Вот почему образ его после смерти вырастает во враждебную им, страшную и зловещую символическую фигуру, тревожащую их совесть.
Объяснение:
ничег страшного не будет если слов будет больше наоборот хорошо
Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Объяснение:
Несчастье Акакия Акакиевича постигает и генерала, тем самым уравнивая их, две крошечные фигурки, равные перед лицом Всевышнего. Этой мысли, в частности, служит явная перекличка сцен пропажи шинели у Акакия Акакиевича и у «значительного лица».
Неправедный старец является гонителем св. Акакия, находящегося у него в послушании, так и в подчинении у «значительного лица» находится Акакий Акакиевич, и «значительное лицо» выступает в финале его гонителем. Как в Житии св. Акакия происходит пробуждение совести «неправедного старца» под влиянием разговора с умершим послушником Акакием, так и «значительное лицо» после встречи с «живым мертвецом» Акакием Акакиевичем меняется в лучшую сторону.
Жизнь Акакия Акакиевича — это не обычная «жизнь», а «житие». Акакий Акакиевич — «мученик 14-го класса». Земное бытие мученика посмертная молва окружила легендарными подробностями.
Смерть «маленького человека» обретает у Гоголя черты космического катаклизма.
Судьба Акакия Акакиевича — судьба человека вообще перед лицом Бога, вселенной. Его основной и, кажется, единственный талант заключался в довольствоваться тем, что у него есть. Это помогает ему преодолевать все противоречия жизни и в какой-то степени становится проявлением «бесстрастия». С утратой этого свойства Акакий Акакиевич утрачивает и саму жизнь.
Его поведение перед смертью полностью противоречит смирению. В предсмертном бреду Акакий Акакиевич произносит гневливые, злые слова. Это еще один момент соприкосновения с «Лествицей».
Казалось бы, на примере «Шинели» можно говорить о том, что писатель наследует в ней традицию житийного жанра. Однако сопоставление текста повести и текста жития сложнее, чем простая параллель. В случае с Акакием Акакиевичем о святости говорить нельзя.
Финал повести звучит и как «торжество правды», как изображение посмертного бунта Башмачкина против «значительных лиц», т. е. как грозная возможность бунта, а не ее реализация, как борьба не героя, а автора против деспотизма сильных мира, как выражение и мести и возмездия слабых. Значение финала исследователи связывали не только с образом Башмачкина, но и с образом «значительного лица». И нередко получалось, что повесть написана лишь для того, чтобы показать раскаяние генерала.
Обобщение: Значительные лица должны испытывать свою вину за трагическую судьбу Акакия Акакиевича. Вот почему образ его после смерти вырастает во враждебную им, страшную и зловещую символическую фигуру, тревожащую их совесть.
Объяснение:
ничег страшного не будет если слов будет больше наоборот хорошо