О чем мечтают герои комедии Н. В. Гоголя "Ревизор"
Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» приобрела общественно-важное значение. Автор критиковал и высмеивал пороки и недостатки царской России. Местом действия в произведении Гоголь избирает маленький провинциальный городок, от которого «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь» . Героями пьесы автор комедии делает городских чиновников и Хлестакова в том числе. Разница между ними и Хлестаковым лишь в том, что он откровенно глуп и лишен даже практической сметки. В каждом из персонажей есть что-то от хлестаковщины. Черты Хлестакова присущи каждому человеку в той или иной степени, поэтому Хлестаков является главным героем. Все герои пьесы вызывают грустную улыбку. Самым ярким примером служат мечты городничего, который, мечтая о будущей жизни, видит себя в качестве тестя великого человека: «… Поедешь куда-нибудь – фельдъегеря и адъютанты поскачут везде… Хе, хе, хе, вот что, канальство, заманчиво! » Всмомним, как при виде тарелки супа Хлестаков забывает о том, как минуту назад унижался и выпрашивал еду. Теперь он представляет себя в роли важного господина и изображает его. Представления Хлестакова и Сквозник-Дмухановского о шикарной жизни в основном совпадают. Ведь хлестаковские «тридцать пять тысяч одних курьеров» ничем не отличаются от фельдъегерей и адъютантов, которые в мечтах городничего «поскачут везде» . И, главное, Сквозник-Дмухановский также рад унизить мелкую сошку городничего, представив себя генералом. К чему же приводят эти мечты? Что Гоголь хочет показать этим? В этих героях писатель отражает ничтожество, грандиозные претензии и внутреннюю пустоту своих героев. Вот почему жизнь эпохи отразилась в «Ревизоре» с огромной силой, а образы комедии Гоголя позволяют яснее понять социальные явления того времени.
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.
Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» приобрела общественно-важное значение. Автор критиковал и высмеивал пороки и недостатки царской России. Местом действия в произведении Гоголь избирает маленький провинциальный городок, от которого «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь» . Героями пьесы автор комедии делает городских чиновников и Хлестакова в том числе. Разница между ними и Хлестаковым лишь в том, что он откровенно глуп и лишен даже практической сметки. В каждом из персонажей есть что-то от хлестаковщины. Черты Хлестакова присущи каждому человеку в той или иной степени, поэтому Хлестаков является главным героем.
Все герои пьесы вызывают грустную улыбку. Самым ярким примером служат мечты городничего, который, мечтая о будущей жизни, видит себя в качестве тестя великого человека: «… Поедешь куда-нибудь – фельдъегеря и адъютанты поскачут везде… Хе, хе, хе, вот что, канальство, заманчиво! »
Всмомним, как при виде тарелки супа Хлестаков забывает о том, как минуту назад унижался и выпрашивал еду. Теперь он представляет себя в роли важного господина и изображает его.
Представления Хлестакова и Сквозник-Дмухановского о шикарной жизни в основном совпадают.
Ведь хлестаковские «тридцать пять тысяч одних курьеров» ничем не отличаются от фельдъегерей и адъютантов, которые в мечтах городничего «поскачут везде» . И, главное, Сквозник-Дмухановский также рад унизить мелкую сошку городничего, представив себя генералом.
К чему же приводят эти мечты? Что Гоголь хочет показать этим?
В этих героях писатель отражает ничтожество, грандиозные претензии и внутреннюю пустоту своих героев. Вот почему жизнь эпохи отразилась в «Ревизоре» с огромной силой, а образы комедии Гоголя позволяют яснее понять социальные явления того времени.
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.