Ф.Абрамов "О чем плачут лошади". ТРИ КОРОБКИ
Ребята, предлагаю вам выполнить задание, которое называется "ТРИ КОРОБКИ". Вы прочитали рассказ Ф.Абрамова "О чем плачут лошади". Вам необходимо будет заполнить три коробки.
Первая коробка называется "КОРОБКА МУДРОСТИ". В нее вы положите (то есть выпишите из текста) цитаты, содержащие, на ваш взгляд, либо мудрость, поучение, глубокий смысл, либо имеющие сильное эмоциональное воздействие (не меньше 6 цитат).
Фразы оформите как цитаты (в кавычках) и запишите, пронумеровав их, в столбик.
Проблема произведения - это во сторона жизни, которые особенно интересуют писателя. Несколько проблем, поднятых в тексте, называются проблематикой текста. Проблематика этого рассказа следующая:
1. Развитие научно-технического прогресса и его последствия.
2. Взаимоотношения человека и природы.
3. Проблема предательства.
Вторая коробка - "КОРОБКА ДОКАЗАТЕЛЬСТВ". В нее вам надо положить аргументированные доказательства по каждой из проблем (как раскрывается эта проблема, то есть на каком эпизоде текста и через каких героев; какой характер носит, положительный или отрицательный; как автор относится к этой проблем и т.п. - это примерное направление рассуждения, пишите в свободной форме)
Третья коробка - "КОРОБКА СОВЕТОВ". Положите в нее советы для современного человека, которые разрешить поднятые в рассказе нравственные проблемы (не меньше 5 советов)
2. Какую монету зарыл Буратино на поле чудес? (Сольдо.)
3. Кто предсказал Буратино его судьбу? (Сверчок)
4. Что купил Карло Буратино? (Азбуку.)
5. Кто подарил Карло полено? (Джузеппе.)
6. Что было нарисовано на холсте, который прикрывал дверцу в каморке Карло? (Очаг.)
7. Как звали старую злую крысу? (Шушара)
8.Какого цвета была курточка Буратино? (Коричневого)
9 Как называлась харчевня, в которую по дороге в Страну Дураков зашли Буратино, лиса Алиса и кот Базилио? («Трёх пескарей»)
10. На каком дереве висел вниз головой Буратино? (На дубу)
11. Какое лекарство посоветовала Жаба для лечения Буратино? (Касторку)
Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.
— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.
— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!
— Дядечку! — благав племінник.
— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.
— Прощавай, — сказав ще раз Скрудж.
— І щасливого Нового року бажаю вам!
— Прощавай, — знов промовив Скрудж. Але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й Писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від Скруджа, від щирого серця відповів на привітання.
Переказ:
Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.
Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.
Цитата:
— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.
Але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. Коли він входив, згасаюче полум’я спалахнуло, немов хотіло сказати: "Я знаю, це — Марлеєва тінь!" — і знов померкло.
То була, справді, Марлеєва тінь у його звичайному каптані, у вузьких штанях і високих чоботях з китицями, що ворушилися так само, як кіска, поли від каптана і волосся на голові. Ланцюг, що тяг Марлей за собою, був прив’язаний йому до стану. Ланцюг той був дуже довгий і звивався як хвіст. Він був зроблений (Скрудж це добре запримітив) із скриньок на гроші, з ключів, із замків, з конторських книг, паперів і з важких мішків з грошима. Все це було зроблене із заліза. Тіло в привида було таке прозоре, що Скрудж, дивлячися на нього спереду, міг бачити два ґудзики на каптані ззаду.
— Ви сковані, — промовив Скрудж тремтячим голосом. —Чому?
— Я ношу ланцюг, який сам собі викував за життя, — відповів привид. — Може, ти хочеш знати вагу й довжину свого ланцюга? Він великий і важкий!
Скрудж глянув додолу, немов сподівався побачити навкруги себе довгий залізний ланцюг, але не побачив нічого.
— Якове, — почав він благати, — старий Якове Марлею, скажи мені що-небудь. Заспокой мене, Якове.
— Я не маю чим тебе заспокоїти, Ебенезере Скрудже, — одказала мара. — Заспокоєння приходить із других володінь, його приносять інші посланці і дають іншим людям. Я навіть не можу Тобі всього сказати, що хотів би. Мені дозволено говорити з тобою дуже мало. Я ніде не можу затриматися. Я ніде не можу відпочити або забаритися. Моя душа за життя ніколи не переступала за поріг нашої контори, — слухай мене уважно, — ніколи не виходила на вузькі межі нашої грошової ями, через це мені тепер треба відбути багато тяжких мандрівок.
— У цю пору року я найбільше страждаю, — казав він далі. — О, нащо я ходив, заплющивши очі, між своїми близькими; чому я ні разу не підвів очей до тієї зірки, що завела волхвів до убогої печери! Хіба мало тут бідних домівок, що сяйво тої зірки завело б мене до них!
Од цих речей Скруджеве серце боляче стислося, він почав тремтіти.