Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
И вот Печорин стоит под дулом пистолета. Условия дуэли очень жесткие. При малейшем ранении можно очутиться в пропасти. Сколько самообладания, выдержки у него! Он знает, что его пистолет не заряжен, что через минуту может оборваться его жизнь. Ему хочется до конца испытать Грушницкого. Но тот забывает о чести, совести и порядочности, когда затронуто его самолюбие. В мелкой душе Грушницкого не пробудилось великодушия. И он выстрелил в безоружного человека. К счастью, пуля только оцарапала колено соперника. Презрение и злоба охватили Печорина при мысли, что этот человек с такой легкостью мог убить его. Но несмотря ни на что, Печорин готов простить своего противника и говорит: “Грушницкий, еще есть время. Откажись от своей клеветы, и я тебе прощу все, тебе не удалось подурачить, и мое самолюбие удовлетворено”. Грушницкий, сверкнув глазами, ответил: “Стреляйте. Я себя презираю, а вас ненавижу.. . Нам на земле вдвоем нет места... ” Печорин не промахнулся. Автор показал, что перед лицом смерти герой романа оказался таким же двойственным, каким мы видели его на протяжении всего произведения. Ему искренне жаль Грушницкого, попавшего с интриганов в глупое положение. Печорин готов был простить его, но в то же время не смог отказаться от дуэли в силу существовавших в обществе предрассудков. Чувствуя свое одиночество среди водяного общества, среди людей, подобных Грушницкому, осуждая это общество, Печорин сам является рабом его Морали.
Объяснение:
Выбери только то что надо
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Но несмотря ни на что, Печорин готов простить своего противника и говорит: “Грушницкий, еще есть время. Откажись от своей клеветы, и я тебе прощу все, тебе не удалось подурачить, и мое самолюбие удовлетворено”. Грушницкий, сверкнув глазами, ответил: “Стреляйте. Я себя презираю, а вас ненавижу.. . Нам на земле вдвоем нет места... ” Печорин не промахнулся.
Автор показал, что перед лицом смерти герой романа оказался таким же двойственным, каким мы видели его на протяжении всего произведения. Ему искренне жаль Грушницкого, попавшего с интриганов в глупое положение. Печорин готов был простить его, но в то же время не смог отказаться от дуэли в силу существовавших в обществе предрассудков. Чувствуя свое одиночество среди водяного общества, среди людей, подобных Грушницкому, осуждая это общество, Печорин сам является рабом его Морали.