Это выписка из Труды и дни. Чуждыми станут товарищ товарищу, гостю - хозяин. Больше не будет меж братьев любви, как бывало когда-то. Старых родителей скоро совсем почитать перестанут; Будут их яро и зло поносить нечестивые дети Тяжкою бранью, не зная возмездья богов; не захочет Больше никто доставлять пропитанья родителям старым. Правду заменит кулак. Города подпадут разграбленью. И не возбудит ни в ком уваженья ни клятвохранитель, Ни справедливый, ни добрый. Скорей наглецу и элодею Станет почет воздаваться. Где сила, там будет и право. Стыд пропадет. Человеку хорошему люди худые Лживыми станут вредить показаньями, ложно кляняся. Следом за каждым из смертных бессчастных пойдет неотвязно Зависть злорадная и злоязычная, с ликом ужасным. Скорбно с широкодорожной земли на Олимп многоглавый, Крепко плащом белоснежным закутав прекрасное тело, К вечным богам вознесутся тогда, отлетевши от смертных, Совесть и Стыд. Лишь одни жесточайшие, тяжкие беды Людям останутся в жизни. От зла избавленья не будет.
Всіх чиновників у ревізорі об’єднує непомірна пристрасть до наживання, при цьому – не важливо, чогось: грошей, влади, незаслуженого поваги. Це незначні частини «маленьких подяк», таких маленьких, що про них не варто говорити. Тяга російського суспільства до традиційних цінностей породжувало ситуацію, коли саме традицією відкуповувалися від совісті. Давня як світ хабарництво саме ставало світом, закони якого повинні бути непорушними. В такому світі легко обдурити і бути обдуреним, у світлі чого чесність здається образливою. Чиновництво в «Ревізорі» виглядає гротескно ще й тому, що нісенітниця їх життя сповнене «претензією» і праведного гніву: нічого і нікому воно не прощає нешанобливого ставлення до себе, яке повинно бути у кожного російського громадянина чи не внутрикровным.
Чуждыми станут товарищ товарищу, гостю - хозяин. Больше не будет меж братьев любви, как бывало когда-то. Старых родителей скоро совсем почитать перестанут; Будут их яро и зло поносить нечестивые дети Тяжкою бранью, не зная возмездья богов; не захочет Больше никто доставлять пропитанья родителям старым. Правду заменит кулак. Города подпадут разграбленью. И не возбудит ни в ком уваженья ни клятвохранитель, Ни справедливый, ни добрый. Скорей наглецу и элодею Станет почет воздаваться. Где сила, там будет и право. Стыд пропадет. Человеку хорошему люди худые Лживыми станут вредить показаньями, ложно кляняся. Следом за каждым из смертных бессчастных пойдет неотвязно Зависть злорадная и злоязычная, с ликом ужасным. Скорбно с широкодорожной земли на Олимп многоглавый, Крепко плащом белоснежным закутав прекрасное тело, К вечным богам вознесутся тогда, отлетевши от смертных, Совесть и Стыд. Лишь одни жесточайшие, тяжкие беды Людям останутся в жизни. От зла избавленья не будет.
Відповідь:
Всіх чиновників у ревізорі об’єднує непомірна пристрасть до наживання, при цьому – не важливо, чогось: грошей, влади, незаслуженого поваги. Це незначні частини «маленьких подяк», таких маленьких, що про них не варто говорити. Тяга російського суспільства до традиційних цінностей породжувало ситуацію, коли саме традицією відкуповувалися від совісті. Давня як світ хабарництво саме ставало світом, закони якого повинні бути непорушними. В такому світі легко обдурити і бути обдуреним, у світлі чого чесність здається образливою. Чиновництво в «Ревізорі» виглядає гротескно ще й тому, що нісенітниця їх життя сповнене «претензією» і праведного гніву: нічого і нікому воно не прощає нешанобливого ставлення до себе, яке повинно бути у кожного російського громадянина чи не внутрикровным.
Пояснення: