італію називають колискою європейського відродження. саме там було створено класичну модель ренесансної культури, на яку орієнтувалися у своєму розвитку інші європейські країни. саме в італії зародився рух учен их-гуманістів, які заново відкрили античну культурну спадщину. саме італійські художники, скульптори, письменники почали розробляти принципи зображення реальної людини й реального світу. неоціненний внесок у цю справу зробив знаменитий поет, учений-гуманіст франческо петрарка.
народився митець 20 липня 1304 р. в місті ареццо в сім’ї вигнаного з флоренції за приналежність до партії «білих гвельфів» нотаріуса петракко (прізвище батька він згодом змінив на латинський манір). у 1312 р. родина переїхала до авіньйона, де тоді розташовувався папський двір.
у 1316 р. за порадою батька франческо почав вивчати юриспруденцію. однак невдовзі з’ясувалося, що право цікавить його значно менше за творчість давньоримських поетів і ораторів. після смерті батька в 1326 р. петрарка перервав навчання. він працював клерком у кількох авіньйонських конторах, а дозвілля присвячував переважно світському життю, дружньому спілкуванню й віршуванню.
у 1330 р. петрарка прийняв духовний сан і вступив на службу до кардинала джованні колонна, що забезпечило йому пристойний прибуток і можливість подорожувати. досхочу францією,
фландрією, німеччиною, італією, іспанією, від 1337 р. поет оселився в мальовничому містечку воклюз. жив він аскетично: їв один раз на день, спав не більше шести годин, весь інший час віддавав науці й письменству. «самотність без наук, — стверджував петрарка, - вигнання, в'язниця, мука, але приєднай до неї науки - і отримаєш батьківщину, свободу, насолоду».саме таким було його добровільне усамітнення -у благословенній гармонії з природою, зі світом, із власною душею.
вивчаючи античну літературу, петрарка позбувся тягаря офіційної церковної ідеології. твори давніх авторів навчили поета бачити в людині прекрасну земну істоту, а в її внутрішній свободі - чи не найважливішу цінність життя. «я зроблю все, щоб під старість не навчитися рабства, і сподіваюся, що мені це вдасться: всюди і завжди я залишуся абсолютно вільним. я маю на увазі свободу духу, бо в усьому, що стосується тіла й всього іншого, мимоволі доводиться підкорятися тому, хто сильніший за нас»,- писав митець.
відтак петрарка перейнявся думкою про необхідність відродження в італії величі, слави й республіканської доблесті давнього риму. цю ідею він втілив у творі «про знаменитих мужів», де, спираючись на праці давніх істориків, подав біографічні портрети «великих республіканців». за цієї книжки митець сподівався вплинути на національну свідомість своїх співвітчизників.
авторитет петрарки як мислителя-гуманіста, освіченої людини й насамперед як лірика дедалі зростав. 8 квітня 1341 р. його офіційно визнали «королем поетів». під час велелюдної церемонії в римі сенатор республіки увінчав убраного в королівську мантію митця лавровим вінком. відродження цього античного ритуалу символізувало відновлення честі поезії: уперше після багатьох століть панування церкви духовним лідером освіченої європи став світський поет.
слава відчинила для петрарки двері найбагатших і найіменитіших домів італії. флоренція, що колись вигнала поетового батька, запропонувала йому громадянство. однак митець відхилив цю пропозицію, адже почувався громадянином і патріотом усієї країни. за власним вибором він переїздив з міста до міста, користуючись гостинністю тамтешніх аристократів. коли поетові дорікали, буцім приймає милості «сильних світу цього», він незворушно відповідав: «це лише здавалося, що я жив при князях, насправді ж князі жили при мені».у розкошах, так само як і в глушині, петрарка працював по кільканадцять годин на добу. його мистецький доробок - це детальне дослідження внутрішнього світу особистості, утвердження нового ідеалу людини - земної, одухотвореної, творчої, допитливої.
вершинним творчим досягненням петрарки вважають збірку віршів «книга пісень» (або «канцоньєре»; від італ. — пісня),що збурила європейську лірику. це — своєрідна поетична сповідь, історія щирого й безкорисливого кохання поета до жінки на ім’я лаура.
усвідомивши нерозділеність свого почуття, ліричний герой петрарки не зрікається його. любов набуває в «книзі пісень» характеру поклоніння й водночас відображає суперечливість внутрішнього світу людини, адже поєднує насолоду й біль, щастя й страждання.
родина-это отечество, дом, родная страна. это слово имеет множество значений! у каждого есть своя родина, где он родился, жил, рос. для меня родина- это украина. именно там я родилась, выросла. именно с этим местом у меня связано много воспоминаний и только самые наилучшие впечатления! там живут мои родственники и друзья. страна, в которой я родилась, многое значит для меня. летом я с родителями ездила отдыхать к морю, и, проезжая поля, любуясь лучами солнца, которые освещали места, где я жила, восхищалась красотой этой страны! я бы так и жила там, но, к сожалению, моя семью вынуждена была уехать оттуда. теперь я живу в россии, которая не менее красива и прекрасна! великая страна, которая приняла нас как своих родных детей, которая не дала нам отчаяться и потерять веру в свои силы. но я скучаю по родному краю! особенно трудно было в первое время, когда не слышно было родного языка, когда трудно было в школе. время, конечно, лечит и , но ведь нельзя забыть, да и не нужно забывать то место, которое так дорого тебе, где ты прожила 11 лет, с самого рождения, страна, в которой каждый уголок для тебя родной. я жила в тихом и небольшом городке на берегу азовского моря:
, город родной, мой задумчивый край, весь в лучах золотых – озорной и весенний! заводские гудки, уходящий трамвай, шум азовской волны и моё настроение! мариуполь родной, расцветай и живи! как же мне повезло – здесь, у моря, родиться! когда наступал летний сезон ,мы целой гурьбой ходили купаться на море, наблюдали за восхитительным закатом, кормили чаек! действительно, всё было в золотых лучах! а море такое ласковое, такое родное. а знаете: здесь пушкин был! и памятью поэта неистощимо полнятся года. мне жаль, что сейчас в город с названием мариуполь сложно попасть. пусть там было мало парков развлечений, достаточно старые автобусы разъезжали по всему городу, но именно мой город, именно моя родина запомнилась мне, как самое красивое место в мире. пускай там нет эйфелевой башни или красивых долин с , которые известны всему миру, но там есть добрые люди, чистое голубое небо, горизонтом граничащее с морем и другие красивейшие места, которые разбросаны по всей стране! каждый человек может сказать только самые лучшие слова о месте, где он родился и ведь это неспроста. место, где ты родился для тебя не имеет плюсов и минусов, для тебя оно любимо такое, какое оно есть, каким ты увидел его первый раз! я также, как и другие люди не могу назвать свою страну плохой, несмотря на то, что там сейчас происходит. мне обидно, что сейчас я, просматривая фотографии в интернете, не вижу тех радостных людей, которых я видела каждый день, идя в школу. я не вижу тех солнечный лучей и создается впечатление, что каждый день над страной стоит хмурая погода. жаль, что я уже не общаюсь с моими друзьями из-за такой обстановки. и грустно сознавать, что я больше не вернусь на свою родину, что не увижу тех родных мест и тех, так хорошо знакомых улиц, переулков, площадей. но хочется верить, что когда-нибудь взрослые поймут, что они наделали и всё, с божьей , вернётся на круги своя. солнце вновь осветит мои родные места, мариуполь возродится, настроение у людей придёт в норму, и белокрылые чайки возвестят о прекрасном спокойном времени! я всей душой желаю скорее прихода этого благословенного часа! мне приходится общаться со своей бабушкой через интернет, и она рассказывает, какие у них растут прекрасные цветы, как на деревьях появляются первые листики. так хочется обнять родную бабулю, и не по скайпу, а вживую, сесть рядом, попить чайку и послушать, как она поёт мои любимые песни. я надеюсь, что в скором времени в моей родной стране, в моем родном городе все станет, как прежде, и я снова буду петь со своими подругами любимую песню: есть город на карте моей украины, в котором я с детства живу. он носит чудесное имя марии! его «рiдним мiстом» зову.
мой город любимый, одною судьбою с тобой мариуполь живу. мой солнечный город, мой город у моря тебе свою песню пою. любовь к родине невозможно уничтожить, она либо есть - либо её а у меня она есть, богу!
ответ:
объяснение:
італію називають колискою європейського відродження. саме там було створено класичну модель ренесансної культури, на яку орієнтувалися у своєму розвитку інші європейські країни. саме в італії зародився рух учен их-гуманістів, які заново відкрили античну культурну спадщину. саме італійські художники, скульптори, письменники почали розробляти принципи зображення реальної людини й реального світу. неоціненний внесок у цю справу зробив знаменитий поет, учений-гуманіст франческо петрарка.
народився митець 20 липня 1304 р. в місті ареццо в сім’ї вигнаного з флоренції за приналежність до партії «білих гвельфів» нотаріуса петракко (прізвище батька він згодом змінив на латинський манір). у 1312 р. родина переїхала до авіньйона, де тоді розташовувався папський двір.
у 1316 р. за порадою батька франческо почав вивчати юриспруденцію. однак невдовзі з’ясувалося, що право цікавить його значно менше за творчість давньоримських поетів і ораторів. після смерті батька в 1326 р. петрарка перервав навчання. він працював клерком у кількох авіньйонських конторах, а дозвілля присвячував переважно світському життю, дружньому спілкуванню й віршуванню.
у 1330 р. петрарка прийняв духовний сан і вступив на службу до кардинала джованні колонна, що забезпечило йому пристойний прибуток і можливість подорожувати. досхочу францією,
фландрією, німеччиною, італією, іспанією, від 1337 р. поет оселився в мальовничому містечку воклюз. жив він аскетично: їв один раз на день, спав не більше шести годин, весь інший час віддавав науці й письменству. «самотність без наук, — стверджував петрарка, - вигнання, в'язниця, мука, але приєднай до неї науки - і отримаєш батьківщину, свободу, насолоду».саме таким було його добровільне усамітнення -у благословенній гармонії з природою, зі світом, із власною душею.
вивчаючи античну літературу, петрарка позбувся тягаря офіційної церковної ідеології. твори давніх авторів навчили поета бачити в людині прекрасну земну істоту, а в її внутрішній свободі - чи не найважливішу цінність життя. «я зроблю все, щоб під старість не навчитися рабства, і сподіваюся, що мені це вдасться: всюди і завжди я залишуся абсолютно вільним. я маю на увазі свободу духу, бо в усьому, що стосується тіла й всього іншого, мимоволі доводиться підкорятися тому, хто сильніший за нас»,- писав митець.
відтак петрарка перейнявся думкою про необхідність відродження в італії величі, слави й республіканської доблесті давнього риму. цю ідею він втілив у творі «про знаменитих мужів», де, спираючись на праці давніх істориків, подав біографічні портрети «великих республіканців». за цієї книжки митець сподівався вплинути на національну свідомість своїх співвітчизників.
авторитет петрарки як мислителя-гуманіста, освіченої людини й насамперед як лірика дедалі зростав. 8 квітня 1341 р. його офіційно визнали «королем поетів». під час велелюдної церемонії в римі сенатор республіки увінчав убраного в королівську мантію митця лавровим вінком. відродження цього античного ритуалу символізувало відновлення честі поезії: уперше після багатьох століть панування церкви духовним лідером освіченої європи став світський поет.
слава відчинила для петрарки двері найбагатших і найіменитіших домів італії. флоренція, що колись вигнала поетового батька, запропонувала йому громадянство. однак митець відхилив цю пропозицію, адже почувався громадянином і патріотом усієї країни. за власним вибором він переїздив з міста до міста, користуючись гостинністю тамтешніх аристократів. коли поетові дорікали, буцім приймає милості «сильних світу цього», він незворушно відповідав: «це лише здавалося, що я жив при князях, насправді ж князі жили при мені».у розкошах, так само як і в глушині, петрарка працював по кільканадцять годин на добу. його мистецький доробок - це детальне дослідження внутрішнього світу особистості, утвердження нового ідеалу людини - земної, одухотвореної, творчої, допитливої.
вершинним творчим досягненням петрарки вважають збірку віршів «книга пісень» (або «канцоньєре»; від італ. — пісня),що збурила європейську лірику. це — своєрідна поетична сповідь, історія щирого й безкорисливого кохання поета до жінки на ім’я лаура.
усвідомивши нерозділеність свого почуття, ліричний герой петрарки не зрікається його. любов набуває в «книзі пісень» характеру поклоніння й водночас відображає суперечливість внутрішнього світу людини, адже поєднує насолоду й біль, щастя й страждання.
для меня родина- это украина. именно там я родилась, выросла. именно с этим местом у меня связано много воспоминаний и только самые наилучшие впечатления! там живут мои родственники и друзья.
страна, в которой я родилась, многое значит для меня. летом я с родителями ездила отдыхать к морю, и, проезжая поля, любуясь лучами солнца, которые освещали места, где я жила, восхищалась красотой этой страны! я бы так и жила там, но, к сожалению, моя семью вынуждена была уехать оттуда.
теперь я живу в россии, которая не менее красива и прекрасна! великая страна, которая приняла нас как своих родных детей, которая не дала нам отчаяться и потерять веру в свои силы. но я скучаю по родному краю!
особенно трудно было в первое время, когда не слышно было родного языка, когда трудно было в школе. время, конечно, лечит и , но ведь нельзя забыть, да и не нужно забывать то место, которое так дорого тебе, где ты прожила 11 лет, с самого рождения, страна, в которой каждый уголок для тебя родной. я жила в тихом и небольшом городке на берегу азовского моря:
, город родной, мой задумчивый край,
весь в лучах золотых – озорной и весенний!
заводские гудки, уходящий трамвай,
шум азовской волны и моё настроение!
мариуполь родной, расцветай и живи!
как же мне повезло – здесь, у моря, родиться!
когда наступал летний сезон ,мы целой гурьбой ходили купаться на море, наблюдали за восхитительным закатом, кормили чаек! действительно, всё было в золотых лучах! а море такое ласковое, такое родное. а знаете:
здесь пушкин был!
и памятью поэта
неистощимо полнятся года.
мне жаль, что сейчас в город с названием мариуполь сложно попасть. пусть там было мало парков развлечений, достаточно старые автобусы разъезжали по всему городу, но именно мой город, именно моя родина запомнилась мне, как самое красивое место в мире. пускай там нет эйфелевой башни или красивых долин с , которые известны всему миру, но там есть добрые люди, чистое голубое небо, горизонтом граничащее с морем и другие красивейшие места, которые разбросаны по всей стране!
каждый человек может сказать только самые лучшие слова о месте, где он родился и ведь это неспроста. место, где ты родился для тебя не имеет плюсов и минусов, для тебя оно любимо такое, какое оно есть, каким ты увидел его первый раз! я также, как и другие люди не могу назвать свою страну плохой, несмотря на то, что там сейчас происходит.
мне обидно, что сейчас я, просматривая фотографии в интернете, не вижу тех радостных людей, которых я видела каждый день, идя в школу. я не вижу тех солнечный лучей и создается впечатление, что каждый день над страной стоит хмурая погода. жаль, что я уже не общаюсь с моими друзьями из-за такой обстановки. и грустно сознавать, что я больше не вернусь на свою родину, что не увижу тех родных мест и тех, так хорошо знакомых улиц, переулков, площадей.
но хочется верить, что когда-нибудь взрослые поймут, что они наделали и всё, с божьей , вернётся на круги своя.
солнце вновь осветит мои родные места, мариуполь возродится, настроение у людей придёт в норму, и белокрылые чайки возвестят о прекрасном спокойном времени!
я всей душой желаю скорее прихода этого благословенного часа!
мне приходится общаться со своей бабушкой через интернет, и она рассказывает, какие у них растут прекрасные цветы, как на деревьях появляются первые листики. так хочется обнять родную бабулю, и не по скайпу, а вживую, сесть рядом, попить чайку и послушать, как она поёт мои любимые песни.
я надеюсь, что в скором времени в моей родной стране, в моем родном городе все станет, как прежде, и я снова буду петь со своими подругами любимую песню:
есть город на карте моей украины,
в котором я с детства живу.
он носит чудесное имя марии!
его «рiдним мiстом» зову.
мой город любимый, одною судьбою
с тобой мариуполь живу.
мой солнечный город, мой город у моря
тебе свою песню пою.
любовь к родине невозможно уничтожить, она либо есть - либо её
а у меня она есть, богу!