Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Главный герой книги Дефо - культурный европеец Робинзон, однако по мнению Турнье, величайшим изобретением английского романиста был именно Пятница, который и должен стать главным героем романа 20-го века.
Главная тема романа - не одиночество, а социальная связь, отношения Робинзона и Пятницы. Отношение Робинзона к дикарю Пятнице - отношение большого брата к своему слуге, несмотря на весь гуманизм Робинзона. Взгляды Робинзона достаточно политкорректны для европейца 17-го столетия - вспомним хотя бы его рассуждения о том, что дикари не виноваты в своей кровожадности. Робинзон вспоминает, как вели себя раньше испанские колонизаторы в Америке, не считавшие туземцев за людей и безжалостно их истреблявшие. Он противопоставляет этому свой, новый, "просвещённый" взгляд: белый человек должен нести дикарям всё лучшее, что есть в его культуре - культуре цивилизованного европейца.
Однако то, что казалось прогрессивным в эпоху Дефо, - отношение к пятницам с позиций "строго, но доброго старшего брата" в наше время выглядит ужасающе неполиткорректным. Для современного правозащитника глобализм, попытка навязать другим людям ценности европейской цивилизации - еще одна форма возрождения колониализма. Культуры, обычаи и верования разных народов самоценны. Любой, даже самый дремучий пятница достоин большего, чем школьная парта, розги и добрые советы Робинзона, - он сам многому научить последнего.
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Объяснение-зроби будь ласка мою відповідь кращим
Главная тема романа - не одиночество, а социальная связь, отношения Робинзона и Пятницы. Отношение Робинзона к дикарю Пятнице - отношение большого брата к своему слуге, несмотря на весь гуманизм Робинзона. Взгляды Робинзона достаточно политкорректны для европейца 17-го столетия - вспомним хотя бы его рассуждения о том, что дикари не виноваты в своей кровожадности. Робинзон вспоминает, как вели себя раньше испанские колонизаторы в Америке, не считавшие туземцев за людей и безжалостно их истреблявшие. Он противопоставляет этому свой, новый, "просвещённый" взгляд: белый человек должен нести дикарям всё лучшее, что есть в его культуре - культуре цивилизованного европейца.
Однако то, что казалось прогрессивным в эпоху Дефо, - отношение к пятницам с позиций "строго, но доброго старшего брата" в наше время выглядит ужасающе неполиткорректным. Для современного правозащитника глобализм, попытка навязать другим людям ценности европейской цивилизации - еще одна форма возрождения колониализма. Культуры, обычаи и верования разных народов самоценны. Любой, даже самый дремучий пятница достоин большего, чем школьная парта, розги и добрые советы Робинзона, - он сам многому научить последнего.