Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
В ветлужских лесах (Ветлуга — приток Волги) есть озеро. Расположено оно в лесной чаще. Голубые воды озера лежат неподвижно днем и ночью. Лишь изредка легкая зябь пробегает по озеру. Бывают дни, когда до тихих берегов озера доносится тихое пение и слышится далекий колокольный звон.
Давным-давно, еще до пришествия татар, на месте озера был славный град Китеж. В центре города возвышались шесть глав церквей.
Придя на Русь и завоевав многие земли наши, Батый (Батый — монгольский хан, который возглавил поход в Восточную и Центральную Европу) услышал про славный Китеж-град и устремился к нему.
Татары хотели взять город силой, но когда подошли к его стенам, то изумились. Жители города не только не построили никаких укреплений, но даже не собирались защищаться. До татар доносился лишь колокольный звон церквей. Жители молились о
И как только татары ринулись в город из-под земли вдруг забили мно-говодные источники и враги в страхе отступили.
А вода все бежала и бежала...
Когда стих ее шум, на месте города были лишь волны. Вдали видне— лась одинокая глава собора с блестящим посредине крестом. Она мед— ленно погружалась в воду. Вскоре исчез и крест.
Теперь к озеру есть путь, который называется Батыевой тропой. Она может привести каждого к славному городу Китежу.
Відповідь:
Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
В ветлужских лесах (Ветлуга — приток Волги) есть озеро. Расположено оно в лесной чаще. Голубые воды озера лежат неподвижно днем и ночью. Лишь изредка легкая зябь пробегает по озеру. Бывают дни, когда до тихих берегов озера доносится тихое пение и слышится далекий колокольный звон.
Давным-давно, еще до пришествия татар, на месте озера был славный град Китеж. В центре города возвышались шесть глав церквей.
Придя на Русь и завоевав многие земли наши, Батый (Батый — монгольский хан, который возглавил поход в Восточную и Центральную Европу) услышал про славный Китеж-град и устремился к нему.
Татары хотели взять город силой, но когда подошли к его стенам, то изумились. Жители города не только не построили никаких укреплений, но даже не собирались защищаться. До татар доносился лишь колокольный звон церквей. Жители молились о
И как только татары ринулись в город из-под земли вдруг забили мно-говодные источники и враги в страхе отступили.
А вода все бежала и бежала...
Когда стих ее шум, на месте города были лишь волны. Вдали видне— лась одинокая глава собора с блестящим посредине крестом. Она мед— ленно погружалась в воду. Вскоре исчез и крест.
Теперь к озеру есть путь, который называется Батыевой тропой. Она может привести каждого к славному городу Китежу.
Объяснение: Старалась писть кратко
Надеюсь на коронку