Класицизм — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття.
У багатьох країнах, і передусім у Франції, класицизм став першим офіційним художнім методом, який визнав уряд. Королі й царі наближали до себе письменників, а ті, у свою чергу, прославляли їх у творах, проголошували необхідність громадського служіння державним інтересам. Твори стали більш чіткими, врівноваженими, цілісними, підпорядкованими загальноприйнятим
канонам класицизму. Кохання, дружба, родинні взаємини — усе це приносилося віднині в жертву патріотичному обов’язкові. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.
У своїх пошуках розумних правил творчості класицизм звертався до античних теоретиків літератури — Арістотеля, Горація, брав за взірець їхні погляди на літературу. На базі «Поетики» Арістотеля та «Послання до Пізонів» Горація француз Школ я Буало розробив естетичну програму класицизму, яку виклав у книзі «Мистецтво поетичне» (1674).
Класицизм (англ, classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям у європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст.
Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.).
Теоретичне підґрунтя класицизму — антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля.
Ознаки класицистичного мистецтва: орієнтування на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, зразковим, класичним, гідним наслідування.
Класицизм — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття.
У багатьох країнах, і передусім у Франції, класицизм став першим офіційним художнім методом, який визнав уряд. Королі й царі наближали до себе письменників, а ті, у свою чергу, прославляли їх у творах, проголошували необхідність громадського служіння державним інтересам. Твори стали більш чіткими, врівноваженими, цілісними, підпорядкованими загальноприйнятим
канонам класицизму. Кохання, дружба, родинні взаємини — усе це приносилося віднині в жертву патріотичному обов’язкові. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.
У своїх пошуках розумних правил творчості класицизм звертався до античних теоретиків літератури — Арістотеля, Горація, брав за взірець їхні погляди на літературу. На базі «Поетики» Арістотеля та «Послання до Пізонів» Горація француз Школ я Буало розробив естетичну програму класицизму, яку виклав у книзі «Мистецтво поетичне» (1674).
Класицизм (англ, classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям у європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст.
Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.).
Теоретичне підґрунтя класицизму — антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля.
Ознаки класицистичного мистецтва: орієнтування на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, зразковим, класичним, гідним наслідування.