Прежде всего нужно понять, насколько опасен гнев. за пять минут гнева можно потерять самого лучшего друга, испортить самую лучшую судьбу. одна японская притча рассказывает, как однажды великий самурай пришел к мудрецу и попросил указать дорогу в рай. на это мудрец ответил "какой ты воин - ты последний трус и негодяй! " самурай, не задумываясь выхватил меч и замахнулся, чтобы отрубить голову мудрецу, но тот поднял на него глаза и спокойно сказал: "вот это дорога в ад! " самурай остановился и вложил меч в ножны. на это мудрец спокойно сказал "а вот это дорога в рай! " о разрушительном влиянии гнева на сознание, душу и поступки говорили самые разные умы древности. вред гнева для духовного существа в человеке отмечали мировые религии и эзотерические учения востока и запада – буддизм, христианство, индуизм. древние учения утверждали, что склонность к гневу – это не просто черта характера, но и принадлежность к определенному человеческому типу. индусы считали, что все люди изначально принадлежат к разным качествам (гунам) космической материи. одни из них относятся к гуне инертности (тамас) , другие к гуне активности (раджас) , третьи к гуне уравновешенности и духовной мудрости (саттва) . люди, склонные к гневу, – это раджасичные, страстные люди. глубинная причина гнева состоит в их привычке бурно реагировать на любые рассогласования, которые возникают у них в момент, когда что-то в жизни внезапно происходит не так, как они ожидали. людей, привыкших к подобной бурной реакции, можно было встретить в любую эпоху среди любого народа и на любой ступеньке социальной лестницы. когда гневались правители, они рубили головы, а когда волны гнева овладевали рабами, они восставали. свойство гнева было присуще многим людям россии, достаточно вспомнить и слова пушкина "о бунте, бессмысленном и беспощадном". правда, гнев, несмотря на свои бурные проявления, чаще всего бывает коротким, отходчивым. совершивший в гневе глупый проступок или страшное преступление, наш соотечественник, кем бы он ни был, обычно глубоко раскаивался. вспомним знаменитый случай с убийством сына, который произошел с иоанном грозным. вообще, великие люди, причем не только в россии, но и во всем мире были подвержены вспышкам гнева. вспомним наполеона, бенвенутто челлини, пабло пикассо, сальвадора дали. разные народы по-разному относятся к этому чувству. южане, как правило, выбрасывают гнев наружу, превращая его в шумные раздраженные слова или угрожающие жесты, а северяне предпочитают сдерживать себя, загоняя неприятную эмоцию в подвалы подсознания. кстати, психологические методы борьбы с гневом, предлагаемые различными специалистами, опираются именно на эти две тактики – "северную" и "южную". если нет возможности выплеснуть раздражение на обидчика, тогда, как рекомендуют западные психологи, можно сбросить напряжение, поколотив подушку или собственный диван. пусть этот способ курьезен, но и он иногда эффективен. довольно часто допустив вспышку гнева мы охотно признаем свою неправоту. мы говорим "потерял контроль", "был неправ", "вспылил-погорячился". мы готовы виниться перед кем угодно, но только не перед тем, на кого были обрушены эти молнии. может быть, в глубине души каждый все-таки считает себя правым? может быть, мы даже рады слабости, позволившей излить душу и высказать все наболевшее? что ж, если это так, то можно и не раскаиваться. но если спокойно все взвесив, вы все-таки прийдете к выводу, что были неправы - будьте достаточно сильны, чтобы извиниться. сделайте это искренне, так, чтобы извинение не переросло в новый скандал. этим вы не только отчасти исправите причиненный ущерб, но и "накажете" себя, и в следующий раз память о наказании вам сдержаться скопировано из маил ру
Все дуже просто, зараз спробую пояснити різницю. як відомо ілля муромець та соловей розбійник - є персонажами вигаданими (міфічними) , тобто ніякого відношення до справжніх історичних фактів їх існування не мають. це вигадка народу, який пов'язував їхнє ім'я з ідеалами краси та людяності, чи навпаки вкладав у них негативні якості та чесноти. таким чином за цих надуманих та, по суті, фантастичних героїв, люди мали змогу змальовувати ті умови в яких їм доводилось жити, а також закладати у ці образи ті принади та людські риси, які на той час чи були у повазі (сила, мужність, безстрашшя, рішучість) чи навпаки негативно сприймалися населенням (грабіж, убивства, погроми, насилля,…) . тоді як, робін гуд (або інакше робін «хороший» , «гарний» , «добрий» ) навпаки персонаж, який справді існував і жив у епоху феодалізму в ії. за його діяння і вчинки він здобув всенародну славу і повагу серед простих людей, які по суті знали лише ім'я героя – робін. тоді як прізвище його залишалося для них загадкою (це і не дивно адже знаючи ім'я і прізвище грабіжника стража королівства, одразу ж почало шукати його і допитувати його родичів і близьких людей) . а відтак щоб скласти певне уявлення про цю людину, вони прозвали його не інакше як гуд – тобто «хороший, гарний, добрий» . це і не дивно адже його діяння і вчинки, дійсно заслуговували на повагу і шану серед простого пригнобленого населення. саме тому для них він був «хорошим» . що не можна сказати про відношення до робіна ійських феодалів – пограбованих ним. таким чином слава про робіна була настільки великою, настільки сильно він укорінився і своїх вчинках у спогадах населення, що незабаром про нього почали складати різноманітні легенди, у образ нашого героя найкращі людські якості і чесноти (справедливість, щедрість, порядність, мужність, хитрість, розсудливість, доброту) . адже годі було сумніватися, що у героя захисника знедолених можна було представляти у іншому світлі. незабаром, слава про робіна – захисника знедолених, поширилась не тільки по всій окрузі ійського королівства, але й за межі цієї держави, маючи все більше і більше прихильників з інших країн. згадки і легенди про цю дійсно легендарну особистість, слава про нього і по нині жива, відома майже в усіх куточках світу, прославляючи як ім'я так і добрі заслуги перед простим людом цього дійсно існуючого історичного персонажу. ось так і виходить, люди живуть вмирають а слава про них і нині жива. до речі в україні також був свій робін гуд. однак звали його дещо інакше – олекса довбуш, жив він на заході україни, стеріг багатіїв і вельмож, на дорогах князівства, грабував їх а майно награбоване віддавав простим людям, однак його історія закінчилася трагічно. одного разу стражі князя (пам’ятаю тільки польсько-литовського чи російського) його все таки зловили, і згодом вбили. однак своїми подвигами також здобув всенародну славу.
