Городничему уездного города Эн, господину Сквозник-Дмухановскому
Глубокоуважаемый Антон Антонович!
Пишет вам , ученик __ класса школы №___ города . Как вы поняли, я живу в России, но в России 21-го века. Да, с тех пор, как вас описал Николай Васильевич Гоголь в своей знаменитой комедии "Ревизор" без малого двести лет. Сейчас даже не все знают, кто такой городничий: теперь больше в ходу слово "мэр". Хотя, знаете, порядки не особенно поменялись. так что комедия Гоголя до сих пор смешна и злободневна.
Недавно нас с классом водили в театр, где давали как раз "Ревизора". Нам всем очень понравилось, как актер играл городничего, то есть вас.
Вы ведь умный человек, Антон Антонович. Поднялись из нижних чинов, главой уездного города стали - дураку такое не под силу. Не ваша вина, что честному человеку не пробиться было. Плохо то, что дела в вашем городу были в запустении. Взятки взятками, но и работать-то нужно. Было бы все у вас в порядке, и не боялись бы вы приезда чиновника с секретным предписанием. И не приняли бы вы со страху за ревизора мелкого столичного чиновника.
Можете со мной не согласиться, но таково мое мнение.
Прощайте, Антон Антонович. Всего вам наилучшего. А на Гоголя не обижайтесь - он написал все как есть. как там у него в эпиграфе сказано: "На зеркало неча пенять..."
«Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
«Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».
Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».
«Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Зульфат :
«Зульфат Гареєв, онук дідуся Гареєва з хлібопекарні»
«Зульфат був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову»
«Вузькі й такі чорні, що аж різучі, Зульфатові очі на мить заплющилися (так він робив завжди, коли йому треба було поміркувати)…»
Письмо
Городничему уездного города Эн, господину Сквозник-Дмухановскому
Глубокоуважаемый Антон Антонович!
Пишет вам , ученик __ класса школы №___ города . Как вы поняли, я живу в России, но в России 21-го века. Да, с тех пор, как вас описал Николай Васильевич Гоголь в своей знаменитой комедии "Ревизор" без малого двести лет. Сейчас даже не все знают, кто такой городничий: теперь больше в ходу слово "мэр". Хотя, знаете, порядки не особенно поменялись. так что комедия Гоголя до сих пор смешна и злободневна.
Недавно нас с классом водили в театр, где давали как раз "Ревизора". Нам всем очень понравилось, как актер играл городничего, то есть вас.
Вы ведь умный человек, Антон Антонович. Поднялись из нижних чинов, главой уездного города стали - дураку такое не под силу. Не ваша вина, что честному человеку не пробиться было. Плохо то, что дела в вашем городу были в запустении. Взятки взятками, но и работать-то нужно. Было бы все у вас в порядке, и не боялись бы вы приезда чиновника с секретным предписанием. И не приняли бы вы со страху за ревизора мелкого столичного чиновника.
Можете со мной не согласиться, но таково мое мнение.
Прощайте, Антон Антонович. Всего вам наилучшего. А на Гоголя не обижайтесь - он написал все как есть. как там у него в эпиграфе сказано: "На зеркало неча пенять..."
С уважением,
(подпись)
«Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
«Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».
Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».
«Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Зульфат :
«Зульфат Гареєв, онук дідуся Гареєва з хлібопекарні»
«Зульфат був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову»
«Вузькі й такі чорні, що аж різучі, Зульфатові очі на мить заплющилися (так він робив завжди, коли йому треба було поміркувати)…»