Талановитий письменник Франц Кафка у своїх творах відображає власну реальність, додаючи в неї фантастичні елементи, що образно відтворює картину світу, в якому ми живемо. Цей світ сповнений великими ідеями, але “маленькими людьми”, які, навіть не в силах розпоряджатись власним життям, віддають його на поталу буденним хвилям. Цікавою особливістю твору “Перевтілення” є те, що головний герой поринає у новий абсурдний та фантастичний світ з пробудженням, на відміну від інших відомих літературних героїв, які потрапляють в подібні ситуації уві сні. Зранку Грегор Замза опиняється у дивній ситуації. Він відчуває, що вже не володіє своїм тілом, і що тіло вже не його… Всі його справи, такі важливі для нього, і такі непомітні для всіх інших, залишаються лише в мріях, тому що його можливості і намагання хоч якимось чином на них вплинути здавались нікчемними і лише ускладнювали його становище. Та по при це все, Грегор жахається не самого факту перевтілення, а лише руйнуванню власних планів. Він швидко звик до свого нового стану – почав лазити по стінам і стелі, усмакував деяку їжу, і знайшов для себе невелику схованку на той випадок, коли сестра заходила до його кімнати. Та виникає питання, чому Грегор так легко здався? Чому він тихо сидів у своїй кімнаті і завершив свої спроби спілкування з сімєю з самого початку? Чи не тому, що і до того часу, як він став комахою, Грегор так же само почував себе “маленькою людиною”, не здатною змінити своє життя. Він звичайно намагався отримати вищий чин на роботі, до сім’ї фінансами, влаштувати навчання сестри в консерваторії, та світ його був малим і обмеженим, як і кімната, яка наприкінці стала його в’язницею. Можливо це можна пояснити ставленням родини до Грегора. Їх любов була лицемірна, і зникла в той момент, як Грегор із годувальника сім’ї перетворюється на її обузу. Саме це на мою думку є головною трагедією “маленької людини” в сучасному світі.
Школьник — Ну, пошел же, ради бога! Небо, ельник и песок — Невеселая дорога... Эй! садись ко мне, дружок! Ноги босы, грязно тело, И едва прикрыта грудь... Не стыдися! что за дело? Это многих славных путь. Вижу я в котомке книжку. Так, учиться ты идешь... Знаю: батька на сынишку Издержал последний грош. Знаю: старая дьячиха Отдала четвертачок, Что проезжая купчиха Подарила на чаек. Или, может, ты дворовый Из отпущенных?.. Ну, что ж! Случай тоже уж не новый — Не робей, не пропадешь! Скоро сам узнаешь в школе, Как архангельский мужик По своей и божьей воле Стал разумен и велик. Не без добрых душ на свете — Кто-нибудь свезет в Москву, Будешь в университете — Сон свершится наяву! Там уж поприще широко: Знай работай да не трусь... Вот за что тебя глубоко Я люблю, родная Русь! Не бездарна та природа, Не погиб еще тот край, Что выводит из народа Столько славных то и знай, — Столько добрых, благородных, Сильных любящей душой, Посреди тупых, холодных И напыщенных собой!
Небо, ельник и песок —
Невеселая дорога...
Эй! садись ко мне, дружок! Ноги босы, грязно тело,
И едва прикрыта грудь...
Не стыдися! что за дело?
Это многих славных путь. Вижу я в котомке книжку.
Так, учиться ты идешь...
Знаю: батька на сынишку
Издержал последний грош. Знаю: старая дьячиха
Отдала четвертачок,
Что проезжая купчиха
Подарила на чаек. Или, может, ты дворовый
Из отпущенных?.. Ну, что ж!
Случай тоже уж не новый —
Не робей, не пропадешь! Скоро сам узнаешь в школе,
Как архангельский мужик
По своей и божьей воле
Стал разумен и велик. Не без добрых душ на свете —
Кто-нибудь свезет в Москву,
Будешь в университете —
Сон свершится наяву! Там уж поприще широко:
Знай работай да не трусь...
Вот за что тебя глубоко
Я люблю, родная Русь! Не бездарна та природа,
Не погиб еще тот край,
Что выводит из народа
Столько славных то и знай, — Столько добрых, благородных,
Сильных любящей душой,
Посреди тупых, холодных
И напыщенных собой!