характеристика братів – «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; – «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; – «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»
Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; – «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». – «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог
Это стихотворение Сергей Есенин посвятил скромной армянской учительнице из Баку, красотой которой он был очарован. Оно написано в форме любовного послания, в котором поэт не просто признается в своих чувствах героине, но и хочет рассказать ей о своей далекой Родине. Очень яркий контраст севера и юга присутствует в произведении. Не секрет, что Есенина всегда притягивал загадочный Восток, он мечтал побывать в Персии, но успел посетить только Кавказ, который поразил его своей красотой. Но, что удивительно, несмотря на покой и величавую красоту горного Кавказа, Есенин вспоминает и даже тоскует о своей родной стороне, такой далекой и бесконечно дорогой. В этом стихотворении поэт не жалеет красок на рассказ о своей Родине. Он говорит, что русская, славянская душа, также широка, как русское поле. В конце он признается, что и на севере есть такая же красавица, как Шаганэ. Теперь он готов вернуться домой, сохранив в своей памяти красоту восточных женщин и сказочное очарование Кавказа.
характеристика братів – «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; – «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»; – «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»
Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»; – «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». – «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками». Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог
Это стихотворение Сергей Есенин посвятил скромной армянской учительнице из Баку, красотой которой он был очарован. Оно написано в форме любовного послания, в котором поэт не просто признается в своих чувствах героине, но и хочет рассказать ей о своей далекой Родине. Очень яркий контраст севера и юга присутствует в произведении. Не секрет, что Есенина всегда притягивал загадочный Восток, он мечтал побывать в Персии, но успел посетить только Кавказ, который поразил его своей красотой. Но, что удивительно, несмотря на покой и величавую красоту горного Кавказа, Есенин вспоминает и даже тоскует о своей родной стороне, такой далекой и бесконечно дорогой. В этом стихотворении поэт не жалеет красок на рассказ о своей Родине. Он говорит, что русская, славянская душа, также широка, как русское поле. В конце он признается, что и на севере есть такая же красавица, как Шаганэ. Теперь он готов вернуться домой, сохранив в своей памяти красоту восточных женщин и сказочное очарование Кавказа.
Лексика – разговорно – просторечная;
Рифма – кольцевая;
Размер – трехстопный анапест;
Изобразительные средства иносказания:
Антитеза: Шираз-Север;
Эпитеты: «Волнистая рожь».