Події книжки відбуваються у казковій країні Інгарії, де поряд зі звичайними людьми живуть чарівники і відьми. Час від часу на пагорбі з'являється високий чорнезний замок з чотирьох шпилястих веж, який, вважалося, належав Відьми Пустирищ. Головна героїня Софі — найстарша з трьох сестер, а народитися в цій країні найстаршою — неабияке безталання. Її мати померла, коли Софі було два роки, а її молодшій сестрі Летті — лише рік. Батько, власник крамнички дамських капелюшків у Маркет-Чиппінг, вдруге одружився зі своєю продавщицею Фанні, у них народилася донька Марта. Фанні дуже добре ставилася до всіх трьох дівчат і ніяким чином не виділяла Марту.
Більшість часу Софі проводить у крамничці й майструє капелюшки, наділяючи їх душею. Вона, як ніхто, вміє підібрати своїм покупцям саме той капелюшок. Одного дня до крамниці заходить Відьма Пустирищ і перетворює Софі на старезну бабусю, вважаючи, що вона якось пов'язана з чарівником Хаулом. Дівчина полишає своє містечко і долею випадку потрапляє в таємничий замок чарівника Хаула, де укладає угоду з вогняним демоном Кальцифером. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та побороти численні перешкоди.
Сьогодні ми запросили до нас в школу її колишню ученицю, а нині відому обласну поетесу Ніну Андріївну Дергачова. Доброго дня!
– Доброго дня! Мені дуже приємно знову опинитися в стінах рідної школи, зустрітися зі своїми вчителями хто ще залишився, пройтися по цих шкільних коридорах і згадати свої шкільні роки. Дякую що запросили.
– Ніна Андріївна, ми знаємо, що ваші вірші мали успіх уже в ваш шкільний період і деякі навіть видавалися в тогочасній піонерської газеті.
– Так. Деякі мої творіння (сміється) були віддані на глядацький суд. Це не моя ідея була, а мого викладача з російської літератури Ларисі Панасівні Роліна. Вона побачила, як я пишу вірш в зошит і попросила прочитати. Мені, чомусь в той момент так стало соромно. Але зошит я дала. А Лариса Опанасівна прочитавши, відправила кілька моїх віршів у газету, (посміхається).
– І їх надрукували?
– Так. Надрукували і вірші, і мій портрет. Було так незручно. Але мабуть так було потрібно. Це підштовхнуло мене до написання інших віршів.
– Ніна Андріївна, скажіть, а з якого віку можна писати вірші?
– (посміхнулася). Так думаю з будь-якого. Адже в творчості вік не показник. Якщо є бажання і талант – чому б не написати. Хоч в п’ять років хоч о дванадцятій.
– Дякуємо. Ніна Андріївна, а якою має бути тема вірша?
– Ну, тема може бути будь-яка. Адже пишеться зазвичай те, що хвилює душу, що вас засмучує або радує. Вірші, написані без душі мертві.
– А писати вірші, потрібно, десь вчитися?
– Писати вірші потрібно вчитися в душі. Зрозуміло, існують різні літературні інститути, де вам до відточити вашу майстерність і вірність складу. Але ви знаєте, багато прекрасних віршів написано поетами, німіючими літературної освіти.
– Скажіть, будь ласка, в яких кількостях потрібно писати вірші!
– Справа зовсім не в кількості, а в якості. Можна написати одне єдине твір і тебе будуть пам’ятати століттями, а можна видавати на-гора по 30 віршів на місяць, а люди не згадають навіть твого імені.
– І останнє питання. Якщо батьки читають дитині вірш, яке він не розуміє, ну наприклад Симонова, Блоку або Гетте – чи потрібно це робити?
– Обов’язково потрібно! А щоб дитина зрозуміла сенс твору – неважливо вірш це чи проза, необхідно пояснювати йому прочитане. Потрібно обов’язково знайти трохи часу для свого чада, що б обговорити прочитаний розповідь, поділитися наболілим, дати можливість виговоритися.
Більшість часу Софі проводить у крамничці й майструє капелюшки, наділяючи їх душею. Вона, як ніхто, вміє підібрати своїм покупцям саме той капелюшок. Одного дня до крамниці заходить Відьма Пустирищ і перетворює Софі на старезну бабусю, вважаючи, що вона якось пов'язана з чарівником Хаулом. Дівчина полишає своє містечко і долею випадку потрапляє в таємничий замок чарівника Хаула, де укладає угоду з вогняним демоном Кальцифером. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та побороти численні перешкоди.
Сьогодні ми запросили до нас в школу її колишню ученицю, а нині відому обласну поетесу Ніну Андріївну Дергачова. Доброго дня!
– Доброго дня! Мені дуже приємно знову опинитися в стінах рідної школи, зустрітися зі своїми вчителями хто ще залишився, пройтися по цих шкільних коридорах і згадати свої шкільні роки. Дякую що запросили.
– Ніна Андріївна, ми знаємо, що ваші вірші мали успіх уже в ваш шкільний період і деякі навіть видавалися в тогочасній піонерської газеті.
– Так. Деякі мої творіння (сміється) були віддані на глядацький суд. Це не моя ідея була, а мого викладача з російської літератури Ларисі Панасівні Роліна. Вона побачила, як я пишу вірш в зошит і попросила прочитати. Мені, чомусь в той момент так стало соромно. Але зошит я дала. А Лариса Опанасівна прочитавши, відправила кілька моїх віршів у газету, (посміхається).
– І їх надрукували?
– Так. Надрукували і вірші, і мій портрет. Було так незручно. Але мабуть так було потрібно. Це підштовхнуло мене до написання інших віршів.
– Ніна Андріївна, скажіть, а з якого віку можна писати вірші?
– (посміхнулася). Так думаю з будь-якого. Адже в творчості вік не показник. Якщо є бажання і талант – чому б не написати. Хоч в п’ять років хоч о дванадцятій.
– Дякуємо. Ніна Андріївна, а якою має бути тема вірша?
– Ну, тема може бути будь-яка. Адже пишеться зазвичай те, що хвилює душу, що вас засмучує або радує. Вірші, написані без душі мертві.
– А писати вірші, потрібно, десь вчитися?
– Писати вірші потрібно вчитися в душі. Зрозуміло, існують різні літературні інститути, де вам до відточити вашу майстерність і вірність складу. Але ви знаєте, багато прекрасних віршів написано поетами, німіючими літературної освіти.
– Скажіть, будь ласка, в яких кількостях потрібно писати вірші!
– Справа зовсім не в кількості, а в якості. Можна написати одне єдине твір і тебе будуть пам’ятати століттями, а можна видавати на-гора по 30 віршів на місяць, а люди не згадають навіть твого імені.
– І останнє питання. Якщо батьки читають дитині вірш, яке він не розуміє, ну наприклад Симонова, Блоку або Гетте – чи потрібно це робити?
– Обов’язково потрібно! А щоб дитина зрозуміла сенс твору – неважливо вірш це чи проза, необхідно пояснювати йому прочитане. Потрібно обов’язково знайти трохи часу для свого чада, що б обговорити прочитаний розповідь, поділитися наболілим, дати можливість виговоритися.
– Дякую, Ніна Андріївна! Бажаємо вам творчих успіхів і прекрасного настрою.
– І вам велике за за
Объяснение: