История Дуни ( Станционный смотритель) - расскажите историю жизни Дуни в виде плана План 1) Жизнь в отцовском доме 2) Знакомство с Минским 3) ………………. ( продолжите)
Епоха Ренесансу позначена поверненням в європейське мистецтво оспівування земної любові після кількох століть панування в культурі Європи тільки божественного і небесного. Основний постулат Ренесансу — кожна людина має право на щастя, має право насолоджуватися земним життям.
Образ коханої людини в сонетах Шекспіра втілено у жінці зовсім не ангельської зовнішності. «Її очі на зірки не схожі. Не можна уста коралами назвати». Але вона для поета найкраща, вона викликає у нього почуття гарячі і пристрасні. Право на щастя, право любити і бути коханими мають звичайні люди, а не тільки обрані — це думка повністю відповідає філософії Ренесансу.
Шекспір описує в сонетах цілком земну любов, з мріями продовжити себе в дітях, з ревнощами, з образами через зраду, з стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близькості з коханою людиною. Шекспір розмірковує про найтонші аспекти любові. Наприклад, він описує почуття, що виникають, коли він гає, як рік від року старіє улюблена жінка:
«О, як я дорожу твоєї весною,
Твоєю прекрасною юністю в цвіту.
А час на тебе йде війною,
І день твій ясний жене в темряву».
Частина сонетів Шекспіра присвячена чоловікам. Зазвичай автор відкрито захоплюється красою та іншими перевагами цих чоловіків, хоча тілесного потягу до них не відчуває. Це також цілком нормально для епохи Ренесансу: людина прекрасна, немає ніяких забобонів. Шекспір не поділяє серцеву прихильність до чоловіків чи жінок: її гідні всі люди, і вони можуть приймати цей дар від усіх:
«Тебе природа жінкою милою
Задумала, але пристрастю полонена,
Вона мене з тобою розлучила,
А жінок ощасливила вона».
Любов — це дорогоцінний дар. У одному з сонетів Шекспір порівнює її з титулами, славою, владою і приходить до висновку, що любов іншої людини до тебе є найцінніший дар долі. Іноді автор описує свої страждання, парадоксальні стани, що виникли через любов.
Але навіть у важкі хвилини любов залишається для поета світлим почуттям. «У душі любов, а не ворожнечу, пригрій». Тим вище і прекрасніше радість взаємної любові. Шекспір розмірковує про те, як важливо берегти її, щоб не втратити: «Ще немає негараздів, а є одна біда — Твоєї любові позбутися назавжди».
Любов Шекспіра — це шлях до щастя і гармонії у житті, причому в земному житті, адже з любові продовжується рід людський, повторюється краса:
«Песня про купца Калашникова» - произведение, наполненное фольклорными мотивами и элементами. Это произведение – стилизация под народную героическую песню, прославляющую подвиги народного героя, богатыря. Таким богатырем в «Песне» является купец Калашников.
Сам жанр произведения, обозначенный в названии, взят из фольклора.
Композиция «Песни» подражает народной, которую исполняли певцы под аккомпанемент инструментов, как правило, гуслей. В лермонтовской «Песне» есть «народные» зачин и концовка, а также перед каждой повествовательной частью есть своеобразная «вставка»:
Ай, ребята, пойте - только гусли стройте!
Ай, ребята, пейте - дело разумейте!
Уж потешьте вы доброго боярина
И боярыню его белолицую!
Описание героев дано в фольклорном стиле. Широко употребляется параллелизм, когда внешность героя, значимость его фигуры, а также его внутреннее состояние сравнивается с состояниями природы. Так, например, Иван Грозный описывается следующими строками:
Не сияет на небе солнце красное,
Не любуются им тучки синие:
То за трапезой сидит во златом венце,
Сидит грозный царь Иван Васильевич.
Сцена боя Калашникова с Кирибеевичем предваряет довольно большое описание зари над Москвой. Оно дано по контрасту к описываемому событию и заканчивается вопросом: «Уж зачем ты, алая заря, просыпалася? На какой ты радости разыгралася?»
Описание героев строится на постоянных эпитетах в традиции народных произведений: «солнце красное», «удалой боец», «буйный молодец», «очи темные», «широка грудь», «брови черные». Используются здесь и традиционные сравнения: «Ходит плавно - будто лебедушка».
Стилизован под народную песню и язык произведения. Он такой же напевный, в нем много инверсий, обращений и восклицаний. В произведении использованы диалектные и просторечные слова или их формы: охульник, сиротинушка, старшой брат, разгоняючи, подымалася и другие.
Широко используется в «Песне» троекратное повторение. Так, например, перед боем Калашников трижды кланяется, выказывая уважение и прося благословения и поддержки.
В народных традициях дана трактовка основных характеров «Песни». Калашников – народный герой, защитник народной нравственности, чести и справедливости. Он отстаивает не только свое доброе имя, но и честь всего православного народа. Поэтому имя его останется в веках, несмотря на немилость власти.
Главный злодей, Кирибеевич, показан односторонне. Он отрицателен во всем. Это воплощение иной, захватнической веры, неуважения, всего злого и темного. В итоге он, в лучших традициях фольклора, оказывается побежденным и в конце «Песни».
Иван Грозный - неоднозначная фигура. Это также фольклорная традиция. Казалось бы, он на стороне темных сил, но обещает поддержать семью Калашникова после его смерти. Он оценить силу и благородство характера Калашникова.
Епоха Ренесансу позначена поверненням в європейське мистецтво оспівування земної любові після кількох століть панування в культурі Європи тільки божественного і небесного. Основний постулат Ренесансу — кожна людина має право на щастя, має право насолоджуватися земним життям.
Образ коханої людини в сонетах Шекспіра втілено у жінці зовсім не ангельської зовнішності. «Її очі на зірки не схожі. Не можна уста коралами назвати». Але вона для поета найкраща, вона викликає у нього почуття гарячі і пристрасні. Право на щастя, право любити і бути коханими мають звичайні люди, а не тільки обрані — це думка повністю відповідає філософії Ренесансу.
Шекспір описує в сонетах цілком земну любов, з мріями продовжити себе в дітях, з ревнощами, з образами через зраду, з стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близькості з коханою людиною. Шекспір розмірковує про найтонші аспекти любові. Наприклад, він описує почуття, що виникають, коли він гає, як рік від року старіє улюблена жінка:
«О, як я дорожу твоєї весною,
Твоєю прекрасною юністю в цвіту.
А час на тебе йде війною,
І день твій ясний жене в темряву».
Частина сонетів Шекспіра присвячена чоловікам. Зазвичай автор відкрито захоплюється красою та іншими перевагами цих чоловіків, хоча тілесного потягу до них не відчуває. Це також цілком нормально для епохи Ренесансу: людина прекрасна, немає ніяких забобонів. Шекспір не поділяє серцеву прихильність до чоловіків чи жінок: її гідні всі люди, і вони можуть приймати цей дар від усіх:
«Тебе природа жінкою милою
Задумала, але пристрастю полонена,
Вона мене з тобою розлучила,
А жінок ощасливила вона».
Любов — це дорогоцінний дар. У одному з сонетів Шекспір порівнює її з титулами, славою, владою і приходить до висновку, що любов іншої людини до тебе є найцінніший дар долі. Іноді автор описує свої страждання, парадоксальні стани, що виникли через любов.
Але навіть у важкі хвилини любов залишається для поета світлим почуттям. «У душі любов, а не ворожнечу, пригрій». Тим вище і прекрасніше радість взаємної любові. Шекспір розмірковує про те, як важливо берегти її, щоб не втратити: «Ще немає негараздів, а є одна біда — Твоєї любові позбутися назавжди».
Любов Шекспіра — це шлях до щастя і гармонії у житті, причому в земному житті, адже з любові продовжується рід людський, повторюється краса:
«Нехай краса живе не тільки нині,
Але повторить себе в улюбленому сині».
Объяснение:
ну почитай это и найди ( прости что так )
Объяснение:
«Песня про купца Калашникова» - произведение, наполненное фольклорными мотивами и элементами. Это произведение – стилизация под народную героическую песню, прославляющую подвиги народного героя, богатыря. Таким богатырем в «Песне» является купец Калашников.
Сам жанр произведения, обозначенный в названии, взят из фольклора.
Композиция «Песни» подражает народной, которую исполняли певцы под аккомпанемент инструментов, как правило, гуслей. В лермонтовской «Песне» есть «народные» зачин и концовка, а также перед каждой повествовательной частью есть своеобразная «вставка»:
Ай, ребята, пойте - только гусли стройте!
Ай, ребята, пейте - дело разумейте!
Уж потешьте вы доброго боярина
И боярыню его белолицую!
Описание героев дано в фольклорном стиле. Широко употребляется параллелизм, когда внешность героя, значимость его фигуры, а также его внутреннее состояние сравнивается с состояниями природы. Так, например, Иван Грозный описывается следующими строками:
Не сияет на небе солнце красное,
Не любуются им тучки синие:
То за трапезой сидит во златом венце,
Сидит грозный царь Иван Васильевич.
Сцена боя Калашникова с Кирибеевичем предваряет довольно большое описание зари над Москвой. Оно дано по контрасту к описываемому событию и заканчивается вопросом: «Уж зачем ты, алая заря, просыпалася? На какой ты радости разыгралася?»
Описание героев строится на постоянных эпитетах в традиции народных произведений: «солнце красное», «удалой боец», «буйный молодец», «очи темные», «широка грудь», «брови черные». Используются здесь и традиционные сравнения: «Ходит плавно - будто лебедушка».
Вообще, постоянными эпитетами наполнено все произведение: «вино сладкое», «дума крепкая», «голубь сизокрылый», «сердце жаркое», «дума черная», «сырая земля», «красны девушки».
Стилизован под народную песню и язык произведения. Он такой же напевный, в нем много инверсий, обращений и восклицаний. В произведении использованы диалектные и просторечные слова или их формы: охульник, сиротинушка, старшой брат, разгоняючи, подымалася и другие.
Широко используется в «Песне» троекратное повторение. Так, например, перед боем Калашников трижды кланяется, выказывая уважение и прося благословения и поддержки.
В народных традициях дана трактовка основных характеров «Песни». Калашников – народный герой, защитник народной нравственности, чести и справедливости. Он отстаивает не только свое доброе имя, но и честь всего православного народа. Поэтому имя его останется в веках, несмотря на немилость власти.
Главный злодей, Кирибеевич, показан односторонне. Он отрицателен во всем. Это воплощение иной, захватнической веры, неуважения, всего злого и темного. В итоге он, в лучших традициях фольклора, оказывается побежденным и в конце «Песни».
Иван Грозный - неоднозначная фигура. Это также фольклорная традиция. Казалось бы, он на стороне темных сил, но обещает поддержать семью Калашникова после его смерти. Он оценить силу и благородство характера Калашникова.