Дума К. Ф. Рылеева «Смерть Ермака» основана на реальных исторических событиях. Казак Ермак Тимофеевич играл важную роль в присоединении к России Сибири в эпоху Ивана Грозного. Он разбил армию хана Кучума, но сам Кучум бежал в степи. Ночью он неожиданно напал на лагерь Ермака, казаки сражались мужественно, но им пришлось «уступить силе и внезапности удара» . Они вынуждены были бежать, но путь к был один: вплавь через Иртыш. По преданию, была гроза и шторм, и Ермак погиб в волнах бурной реки. К. Ф. Рылеев рисует в своей думе именно такую ситуацию – страшную, бурную ночь: Ревела буря, дождь шумел, Во мраке молнии летали, Беспрерывно гром гремел, И ветры в дебрях бушевали… Автор показывает, как «на диком бреге Иртыша сидел Ермак, объятый думой» , в то время как спали его воины. Ермак думает о жизни своей и своих товарищей, была ли она правильной. Многие его казаки – люди отчаянные, в преступники, перешедшие на службу к царю. Но Ермак, а с ним и автор, не осуждает их, а, напротив, восхищается. Он считает, что «все преступленья буйной жизни» смыты кровью врагов, и теперь эти люди не щадят своей жизни за более высокую цель – «за Русь святую» . Ермак еще не знает, что впереди ждет героев страшная гибель: нападение Кучума. Смелому и мужественному казаку Кучум противопоставлен как человек низкий и подлый – он нападает исподтишка. Страшась вступить с героем в бой, Кучум к шатрам, как тать презренный, Прокрался тайною тропой… В страшной битве пала дружина Ермака, так и «не обнажив мечей» . Ермак плывет по бушующей реке, напрягая силы, но «сила року уступила» . Автор считает, что виною гибели Ермака стал «тяжелый панцирь – дар царя» . Герой погиб, променяв свою свободу на верную службу самодержавию. Для декабриста Рылеева проблема личной свободы особенно важна, служить царю и служить России для него не одно и то же. Восхищаясь героизмом Ермака, его службой на благо России, он не согласен с тем, что герой принял от царя дорогой подарок и в этом видит одну из причин его гибели
Герої поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни у своєму війську. Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі. І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора . Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю. Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера. Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
Автор показывает, как «на диком бреге Иртыша сидел Ермак, объятый думой» , в то время как спали его воины. Ермак думает о жизни своей и своих товарищей, была ли она правильной. Многие его казаки – люди отчаянные, в преступники, перешедшие на службу к царю. Но Ермак, а с ним и автор, не осуждает их, а, напротив, восхищается. Он считает, что «все преступленья буйной жизни» смыты кровью врагов, и теперь эти люди не щадят своей жизни за более высокую цель – «за Русь святую» .
Ермак еще не знает, что впереди ждет героев страшная гибель: нападение Кучума. Смелому и мужественному казаку Кучум противопоставлен как человек низкий и подлый – он нападает исподтишка. Страшась вступить с героем в бой, Кучум к шатрам, как тать презренный, Прокрался тайною тропой… В страшной битве пала дружина Ермака, так и «не обнажив мечей» . Ермак плывет по бушующей реке, напрягая силы, но «сила року уступила» . Автор считает, что виною гибели Ермака стал «тяжелый панцирь – дар царя» . Герой погиб, променяв свою свободу на верную службу самодержавию. Для декабриста Рылеева проблема личной свободы особенно важна, служить царю и служить России для него не одно и то же. Восхищаясь героизмом Ермака, его службой на благо России, он не согласен с тем, что герой принял от царя дорогой подарок и в этом видит одну из причин его гибели
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.