Жуль Верн жив у непростий, але дуже цікавій час. У Європі розвивається наука. Успіхи і досягнення науковців швидко втілюються в життя, змінюючи його на краще. Майбутній автор також поринає в науку. Спочатку сісти за підручники його примусив батько, а потім, зацікавившись, він сам із задоволенням здобуває фундаментальні знання.
Природний розум, отримані знання і безмежна фантазія перетворили простого адвоката Жуля Верна на всесвітньо відомого письменника. Він створив абсолютно новий літературний жанр.
Деякий час Жуль Верн працював в одному із журналів. Його завдання полягало в тому, щоб доступно і цікаво розповідати читачам про наукові відкриття. Саме тоді у письменника виникла ідея створити образ справжнього науковця. Свій задум він втілює в життя. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» з’являється дивакуватий вчений, кузен Бенедикт. Мені здається, що Жуль Верн навмисне зображує його безпорадним, неуважним, щоб привернути до нього увагу читача. У свої 50 років Бенедикт забуває поїсти, не звертає уваги на свій одяг, бо єдине, що для нього важливо, — це ентомологія. Наука про комах поглинула його до останку. Бенедикт не помічав великих предметів, людей, але навіть найдрібніша комаха завжди привертала його увагу. Ентомологія не полишала кузена ні вдень, ні вночі. Відчуженість від реального життя, неуважність стали причиною того, що невеликий загін «Пілігрима» висаджується на узбережжі Африки, а не Америки. Отож причиною випробувань, які випали на долю героїв, стала ентомологія, яка поглинула свідомість та підсвідомість кузена Бенедикта. Та чи можна засуджувати за це вченого? Він настільки добра людина, готова завжди прийти на до що його навіть шкода. Виникає бажання до заспокоїти, розрадити.
Чого ж насправді хотів автор, створюючи образ кузена Бенедикта? Мені здається, що Жуль Верн хотів показати читачеві, що світ знань є безмежним, всепоглинаючим. А розвивати науку можуть лише ті люди, які віддають їй себе до останку і готові покласти своє життя на вівтар розвитку і прогресу в ім’я майбутнього.
Эпизод «Допрос во дворце Ирода Великого» является стержнем второй главы романа М.А. Булгакова «Мастер и Маргарита» «Понтий Пилат». Эта глава логично разбивает первую и третью – современные главы, в которых предстают разные описания современности: через рационалистическое представление мира (Берлиоз, Бездомный) и взгляд на мир как совокупность сложных, в том числе сверхъестественных и непредсказуемых явлений, и углубляет философскую идею, связывающую их читателю сформулировать проблему всего романа. В частности, сцена допроса прокуратором Иудеи Понтием Пилатом странствующего из города в город философа Иешуа Га-Ноцри позволяет задуматься, каков мир, в котором мы живем, какова позиция и роль человека в этом мире.
Появляется Понтий Пилат в белом плаще с кровавым подбоем. Белый – символ чистоты, света, истины; кровавый – кровь, жестокость, сомнения, жизнь в противоречиях. Прокуратор ненавидел запах розового масла (позже узнаем, что розы – любимые цветы Мастера и Маргариты). Эти детали настораживают, а еще узнаем о «непобедимой, ужасной болезни гемикрании». Итак, Понтий Пилат – вершитель человеческих судеб, средоточие власти, ему утверждать смертный приговор Синедриона, но уже понятно, что этому человеку сделать такой шаг будет нелегко. И вот перед ним преступник, руки его связаны, под левым глазом большой синяк, в углу рта – ссадина с запекшейся кровью. Но взгляд его полон не страха, а тревожного любопытства, он не подавлен, уверен в своей невиновности. Он свободный человек. Возможно, прокуратор, объявляя первое обвинение, заключающееся в том, что Иешуа обратился к народу с призывом разрушить храм, чувствует силу представшего перед ним арестанта. Оттого он суров, сидит как каменный, губы чуть шевелятся при произнесении слов, а голова пылает «адской болью».Человек в нем борется с властителем, сердце с холодным расчетом. Завязка беседы – слова арестованного, обращенные к игемону: «Добрый человек…» Эти слова повергли Понтия Пилата, он не понимает, как его, «свирепое чудовище», можно так называть. Он разгневан. Власть берет верх, но сию минуту продолжить беседу не в силах, просит Крысобоя вывести Иешу и объяснить, как с ним надо разговаривать, но при этом не калечить. И все-таки слова «добрый человек «звучат победно. Крысобой не сильно ударил арестованного, но тот мгновенно рухнул наземь.
От боли? От боли тоже, но больше от унижения, потому он и просит не бить его. В дальнейшей беседе называет Пилата игемон, чтобы это унижение больше не повторилось. В остальном философ непреклонен. Не желает сознаваться в том, чего не совершал. Пилату «проще всего было бы изгнать с балкона этого странного разбойника, произнеся только два слова: «Повесить его». Но беседа продолжается, мы узнаем суть преступления Иешуа.
Жуль Верн жив у непростий, але дуже цікавій час. У Європі розвивається наука. Успіхи і досягнення науковців швидко втілюються в життя, змінюючи його на краще. Майбутній автор також поринає в науку. Спочатку сісти за підручники його примусив батько, а потім, зацікавившись, він сам із задоволенням здобуває фундаментальні знання.
Природний розум, отримані знання і безмежна фантазія перетворили простого адвоката Жуля Верна на всесвітньо відомого письменника. Він створив абсолютно новий літературний жанр.
Деякий час Жуль Верн працював в одному із журналів. Його завдання полягало в тому, щоб доступно і цікаво розповідати читачам про наукові відкриття. Саме тоді у письменника виникла ідея створити образ справжнього науковця. Свій задум він втілює в життя. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» з’являється дивакуватий вчений, кузен Бенедикт. Мені здається, що Жуль Верн навмисне зображує його безпорадним, неуважним, щоб привернути до нього увагу читача. У свої 50 років Бенедикт забуває поїсти, не звертає уваги на свій одяг, бо єдине, що для нього важливо, — це ентомологія. Наука про комах поглинула його до останку. Бенедикт не помічав великих предметів, людей, але навіть найдрібніша комаха завжди привертала його увагу. Ентомологія не полишала кузена ні вдень, ні вночі. Відчуженість від реального життя, неуважність стали причиною того, що невеликий загін «Пілігрима» висаджується на узбережжі Африки, а не Америки. Отож причиною випробувань, які випали на долю героїв, стала ентомологія, яка поглинула свідомість та підсвідомість кузена Бенедикта. Та чи можна засуджувати за це вченого? Він настільки добра людина, готова завжди прийти на до що його навіть шкода. Виникає бажання до заспокоїти, розрадити.
Чого ж насправді хотів автор, створюючи образ кузена Бенедикта? Мені здається, що Жуль Верн хотів показати читачеві, що світ знань є безмежним, всепоглинаючим. А розвивати науку можуть лише ті люди, які віддають їй себе до останку і готові покласти своє життя на вівтар розвитку і прогресу в ім’я майбутнього.
Эпизод «Допрос во дворце Ирода Великого» является стержнем второй главы романа М.А. Булгакова «Мастер и Маргарита» «Понтий Пилат». Эта глава логично разбивает первую и третью – современные главы, в которых предстают разные описания современности: через рационалистическое представление мира (Берлиоз, Бездомный) и взгляд на мир как совокупность сложных, в том числе сверхъестественных и непредсказуемых явлений, и углубляет философскую идею, связывающую их читателю сформулировать проблему всего романа. В частности, сцена допроса прокуратором Иудеи Понтием Пилатом странствующего из города в город философа Иешуа Га-Ноцри позволяет задуматься, каков мир, в котором мы живем, какова позиция и роль человека в этом мире.
Появляется Понтий Пилат в белом плаще с кровавым подбоем. Белый – символ чистоты, света, истины; кровавый – кровь, жестокость, сомнения, жизнь в противоречиях. Прокуратор ненавидел запах розового масла (позже узнаем, что розы – любимые цветы Мастера и Маргариты). Эти детали настораживают, а еще узнаем о «непобедимой, ужасной болезни гемикрании». Итак, Понтий Пилат – вершитель человеческих судеб, средоточие власти, ему утверждать смертный приговор Синедриона, но уже понятно, что этому человеку сделать такой шаг будет нелегко. И вот перед ним преступник, руки его связаны, под левым глазом большой синяк, в углу рта – ссадина с запекшейся кровью. Но взгляд его полон не страха, а тревожного любопытства, он не подавлен, уверен в своей невиновности. Он свободный человек. Возможно, прокуратор, объявляя первое обвинение, заключающееся в том, что Иешуа обратился к народу с призывом разрушить храм, чувствует силу представшего перед ним арестанта. Оттого он суров, сидит как каменный, губы чуть шевелятся при произнесении слов, а голова пылает «адской болью».Человек в нем борется с властителем, сердце с холодным расчетом. Завязка беседы – слова арестованного, обращенные к игемону: «Добрый человек…» Эти слова повергли Понтия Пилата, он не понимает, как его, «свирепое чудовище», можно так называть. Он разгневан. Власть берет верх, но сию минуту продолжить беседу не в силах, просит Крысобоя вывести Иешу и объяснить, как с ним надо разговаривать, но при этом не калечить. И все-таки слова «добрый человек «звучат победно. Крысобой не сильно ударил арестованного, но тот мгновенно рухнул наземь.
От боли? От боли тоже, но больше от унижения, потому он и просит не бить его. В дальнейшей беседе называет Пилата игемон, чтобы это унижение больше не повторилось. В остальном философ непреклонен. Не желает сознаваться в том, чего не совершал. Пилату «проще всего было бы изгнать с балкона этого странного разбойника, произнеся только два слова: «Повесить его». Но беседа продолжается, мы узнаем суть преступления Иешуа.