Героиня рассказа А. И. Куприна «Куст сирени» молодая женщина, Вера Алмазова, жена офицера, учащегося в Академии генерального штаба.
Они небогаты, и Вере приходится прикладывать все усилия, чтобы вести домашнее хозяйство. «Она отказывала себе во всем необходимом» , создавая нужный для напряженно работающего мужа комфорт. Она должна всячески поддерживать мужа ему выдержать экзамены в Академию. Не будь ее, он «махнул бы на все рукою» , не находя в себе достаточно энергии.
Вера разделяла с ним все его проблемы и «приучилась встречать каждую неудачу с ясным, почти веселым лицом» . Она была для мужа «переписчицей, чертежницей, чтицей, репетиторшей и памятной книжкой» . Ее муж легко падает духом, раздражается, выплескивает на Веру все свои обиды. Но она находит в себе терпение не обижаться, а утешать его и находить выход из положения.
Так было с испорченным планом местности, из-за которого Николай мог провалить экзамен. Герой расстроен и растерян, но Вера энергично принимается за дело, закладывает все драгоценности семьи и на вырученные деньги в тот же вечер нанимает садовника для посадки кустов. Она не соглашается отправиться домой, хотя уже поздно, поехала за город, «горячо суетилась и мешала рабочим» до тех пор, пока все не посадили кусты и не постлали дерн, неотличимый от остальной травы. Ее труды не пропали даром: муж вернулся, сияя «торжеством одержанной победы» . Вера хочет знать все детали, мельчайшие подробности – ведь ей все это важно. Ее преданность и любовь к мужу были вознаграждены. По улице они шли, «держась за руки, и беспрестанно смеясь» . А дома, одновременно засмеявшись, они вспоминают эту историю с сиренью, и Вера говорит, что сирень теперь будет ее любимым цветком.
Муж Веры действительно любит ее, но он слабый человек, легко поддающийся отчаянию. Вере приходится нести двойную ношу ответственности за семью, искать пути преодоления трудностей, постоянно поддерживать бодрость в любимом человеке. Ей трудно, но она счастлива, и ее трудное счастье заслуживает уважения, потому что Вера его выстрадала.
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
Они небогаты, и Вере приходится прикладывать все усилия, чтобы вести домашнее хозяйство. «Она отказывала себе во всем необходимом» , создавая нужный для напряженно работающего мужа комфорт. Она должна всячески поддерживать мужа ему выдержать экзамены в Академию. Не будь ее, он «махнул бы на все рукою» , не находя в себе достаточно энергии.
Вера разделяла с ним все его проблемы и «приучилась встречать каждую неудачу с ясным, почти веселым лицом» . Она была для мужа «переписчицей, чертежницей, чтицей, репетиторшей и памятной книжкой» . Ее муж легко падает духом, раздражается, выплескивает на Веру все свои обиды. Но она находит в себе терпение не обижаться, а утешать его и находить выход из положения.
Так было с испорченным планом местности, из-за которого Николай мог провалить экзамен. Герой расстроен и растерян, но Вера энергично принимается за дело, закладывает все драгоценности семьи и на вырученные деньги в тот же вечер нанимает садовника для посадки кустов. Она не соглашается отправиться домой, хотя уже поздно, поехала за город, «горячо суетилась и мешала рабочим» до тех пор, пока все не посадили кусты и не постлали дерн, неотличимый от остальной травы. Ее труды не пропали даром: муж вернулся, сияя «торжеством одержанной победы» . Вера хочет знать все детали, мельчайшие подробности – ведь ей все это важно. Ее преданность и любовь к мужу были вознаграждены. По улице они шли, «держась за руки, и беспрестанно смеясь» . А дома, одновременно засмеявшись, они вспоминают эту историю с сиренью, и Вера говорит, что сирень теперь будет ее любимым цветком.
Муж Веры действительно любит ее, но он слабый человек, легко поддающийся отчаянию. Вере приходится нести двойную ношу ответственности за семью, искать пути преодоления трудностей, постоянно поддерживать бодрость в любимом человеке. Ей трудно, но она счастлива, и ее трудное счастье заслуживает уважения, потому что Вера его выстрадала.
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html