Надійка — перше кохання Степана Радченка. Це дівчина з його села, з якою він майже не спілкувався, коли жив там, проте потоваришував під час шляху до Києва.
Надія була вродливою синьоокою дівчиною:
«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».
За характером Надійка була лагідною, покірною, простою. Згодом вона вийшла заміж і дуже змінилася, стала типовою міщанкою.
Наприкінці роману ми бачимо її такою:
«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».
Левко
Левко — виходець із того ж села, що й Степан, який раніше за нього поїхав навчатися в Київ.
Левка можна вважати позитивним персонажем: його основними рисами є чуйність та доброзичливість.
Тамара Василівна
Тамара Василівна — жінка середнього віку, господарка хати, в якій мешкав Степан, його коханка.
Зовнішність жінки описано побіжно, вона була огрядною:
Образ Тамари Василівни досить складний. З одного боку, вона зраджує чоловіка та сина заради власної насолоди. З іншого, її кохання до Степана можна витлумачити і як щось глибше, ніж розвага жінки, яка старіє. З її розмов зі Степаном ми дізнаємося про трагічну історію її життя, її вимушеного шлюбу, з’ясовуємо, що Степан був її єдиним коханням у житті. Після прощання з ним вона втратила надію на щастя.
Лука Гнідий
Лука Гнідий — крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни.
Це негативний персонаж. Зокрема, він знущався з жінки, жорстоко бив її, намагаючись довести до самогубства.
Максим
Максим — син Тамари Василівни, бухгалтер у шкіртресті. Це неоднозначний персонаж. З одного боку, це людина оригінальна, начитана; він виявляв прихильність до Степана:
Він був занадто прив’язаний до матері, тому дуже образився на Радченка, коли дізнався про його нічні зустрічі з його мамою. А в другій частині твору ми бачимо зовсім іншого Максима — пияка, розпусника, циніка.
Зоська
Зоська — киянка, в яку закохався Степан.
Автор побіжно описує її мініатюрну зовнішність: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…»
Вона видавалася Радченкові уособленням усього міського:
За характером Зоська була не надто серйозна, мрійлива, досить вередлива та примхлива, вона не мала чітких планів у житті:
«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».
Дівчина щиро покохала Степана, дуже прив’язалася до нього, і коли він, шкодуючи про свою обіцянку одружитися з нею, дуже грубо образив її, вона не витримала цього й отруїла себе.
Рита
Рита — балетна танцівниця, яка живе в Харкові, в яку наприкінці роману закохується Степан Радченко.
Зовнішність вона мала дуже ефектну та спокусливу:
Рита була жартівливою та легковажною, вона ставилася до кохання досить цинічно.
Борис Задорожній
Борис Задорожній — товариш Степана, студент останнього курсу на відділі цукрової промисловості. Веселий і здібний хлопець, який любив читати. Він підтримав письменницький талант Радченка. Після закінчення інституту став працювати інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Він став меркантильною людиною, типовим міщанином
.
Михайло Світозаров
Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання.
Світозаров — досить негативний персонаж.
Вигорський
Вигорський — поет, друг Степана. Він був одним із перших поціновувачів таланту хлопця, в усьому його підтримував.
Революционерами могли стать люди, похожими на Базанова: смелые, дерзкие и злые. Их жизни не идёт чередом, она наполнена горькими моментами. Ему понравился Базаров, его взгляды на мир. Не совсем искренне, например он не понимает, почему Евгений так плохо относится к поэзии. Аркадий все своё детство жил с своим отцом, либералом, поэтому он не может стать таким, как бы не хотел. У них были разные интересы. Последователей нет, так как со смертью Базарова умер и нигилизм. Их роль очен важна, так как они показывают, что с такими последователями ни о каком нигилизме и речь не может идти.
Надійка
Надійка — перше кохання Степана Радченка. Це дівчина з його села, з якою він майже не спілкувався, коли жив там, проте потоваришував під час шляху до Києва.
Надія була вродливою синьоокою дівчиною:
«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».
За характером Надійка була лагідною, покірною, простою. Згодом вона вийшла заміж і дуже змінилася, стала типовою міщанкою.
Наприкінці роману ми бачимо її такою:
«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».
Левко
Левко — виходець із того ж села, що й Степан, який раніше за нього поїхав навчатися в Київ.
Левка можна вважати позитивним персонажем: його основними рисами є чуйність та доброзичливість.
Тамара Василівна
Тамара Василівна — жінка середнього віку, господарка хати, в якій мешкав Степан, його коханка.
Зовнішність жінки описано побіжно, вона була огрядною:
Образ Тамари Василівни досить складний. З одного боку, вона зраджує чоловіка та сина заради власної насолоди. З іншого, її кохання до Степана можна витлумачити і як щось глибше, ніж розвага жінки, яка старіє. З її розмов зі Степаном ми дізнаємося про трагічну історію її життя, її вимушеного шлюбу, з’ясовуємо, що Степан був її єдиним коханням у житті. Після прощання з ним вона втратила надію на щастя.
Лука Гнідий
Лука Гнідий — крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни.
Це негативний персонаж. Зокрема, він знущався з жінки, жорстоко бив її, намагаючись довести до самогубства.
Максим
Максим — син Тамари Василівни, бухгалтер у шкіртресті. Це неоднозначний персонаж. З одного боку, це людина оригінальна, начитана; він виявляв прихильність до Степана:
Він був занадто прив’язаний до матері, тому дуже образився на Радченка, коли дізнався про його нічні зустрічі з його мамою. А в другій частині твору ми бачимо зовсім іншого Максима — пияка, розпусника, циніка.
Зоська
Зоська — киянка, в яку закохався Степан.
Автор побіжно описує її мініатюрну зовнішність: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…»
Вона видавалася Радченкові уособленням усього міського:
За характером Зоська була не надто серйозна, мрійлива, досить вередлива та примхлива, вона не мала чітких планів у житті:
«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».
Дівчина щиро покохала Степана, дуже прив’язалася до нього, і коли він, шкодуючи про свою обіцянку одружитися з нею, дуже грубо образив її, вона не витримала цього й отруїла себе.
Рита
Рита — балетна танцівниця, яка живе в Харкові, в яку наприкінці роману закохується Степан Радченко.
Зовнішність вона мала дуже ефектну та спокусливу:
Рита була жартівливою та легковажною, вона ставилася до кохання досить цинічно.
Борис Задорожній
Борис Задорожній — товариш Степана, студент останнього курсу на відділі цукрової промисловості. Веселий і здібний хлопець, який любив читати. Він підтримав письменницький талант Радченка. Після закінчення інституту став працювати інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Він став меркантильною людиною, типовим міщанином
.
Михайло Світозаров
Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання.
Світозаров — досить негативний персонаж.
Вигорський
Вигорський — поет, друг Степана. Він був одним із перших поціновувачів таланту хлопця, в усьому його підтримував.
Ему понравился Базаров, его взгляды на мир.
Не совсем искренне, например он не понимает, почему Евгений так плохо относится к поэзии.
Аркадий все своё детство жил с своим отцом, либералом, поэтому он не может стать таким, как бы не хотел.
У них были разные интересы. Последователей нет, так как со смертью Базарова умер и нигилизм.
Их роль очен важна, так как они показывают, что с такими последователями ни о каком нигилизме и речь не может идти.